Сучасні аспекти патофізіології, діагностики та лікування алергічного грибкового риносинуситу (Огляд літератури)

Анотація

Алергічний грибковий риносинусит (АГРС) класифікується як первинний, локалізований, Th2-залежний риносинусит. Захворювання характеризується наявністю поліпів, продукцією характерного густого еозинофільного муцину та розвитком експансивних змін уражених приносових пазух. Діагноз встановлюють за критеріями, визначеними Дж. П. Бентом (John P. Bent) і Ф. А. Куном (Frederich A. Kuhn), яким відповідають від 5 до 10% усіх випадків хронічного риносинуситу. АГРС частіше діагностується у чоловіків і зазвичай проявляється у віці 21–33 років.

АГРС є неінвазивною формою грибкового риносинуситу й уражує переважно осіб з атопією та гіперчутливістю І типу до грибкових алергенів. До 24% пацієнтів мають супутню бронхіальну астму. Муцин має густу, липку консистенцію, яку часто описують як «схожу на арахісове масло». Уражені приносові пазухи часто зазнають експансивних змін, що призводить до ерозії кісткових структур.

Пацієнти з АГРС не здатні ефективно видаляти грибкові спори, що потрапляють із навколишнього середовища. Це призводить до дисфункції бар’єра епітеліальних клітин і вивільнення цитокінів інтерлейкіну (IL)-25, IL-33 і лімфопоетину строми тимуса. Унаслідок цього активується імунна відповідь 2-го типу з подальшим запальним каскадом, що зумовлює еозинофілію, поліпоз носа та утворення еозинофільного муцину.

Основним методом лікування АГРС є хірургічне втручання. Це перший і найважливіший етап у лікуванні захворювання. Метою хірургічного втручання є очищення пазух від еозинофільного муцину, що містить гриби, які спричиняють і підтримують запалення пазух носа, видалення поліпів носа, а також широке відкриття порожнин пазух для забезпечення їхнього ефективного післяопераційного промивання та місцевої терапії. Біологічні препарати є перспективним напрямом лікування хронічного риносинуситу, особливо за наявності супутньої патології, зокрема бронхіальної астми.

Високий ризик рецидивування зумовлює необхідність подальших досліджень нових методів лікування та розроблення протоколу надання медичної допомоги пацієнтам у майбутньому.