Проблеми та можливості діагностики рефлюкс-індукованої кардіалгії в осіб похилого віку на первинному рівні медичної допомоги

Анотація

Існують дані, що 20–40% населення у світі мають симптоми, характерні для гастроезофагеальної рефлюксної хвороби (ГЕРХ). ГЕРХ діагностується частіше в зрілому, похилому та старечому віці й становить серед цієї категорії населення приблизно 23%. Наявність коморбідних захворювань, кількість яких збільшується з віком, у поєднанні з нетиповими позастравохідними проявами ГЕРХ, а саме кардіалгією, створює додаткові труднощі у своєчасній діагностиці ішемічної хвороби серця (ІХС) і веденні хворих, особливо на первинному рівні медичної допомоги.

Мета дослідження: вивчення причин і проявів кардіалгії у пацієнтів похилого віку, пов’язаних із ГЕРХ, і надання лікарям загальної практики рекомендацій щодо тактики лікування цієї категорії хворих.

Матеріали та методи. Проведено дослідження 69 пацієнтів, в яких вивчали показники кислотоутворювальної функції шлунка, базальної шлункової секреції, наявність коморбідної патології та оцінку рефлюксу в балах. Визначали особливості змін на електрокардіограмі (ЕКГ) залежно від кількості рефлюксів.

Результати. У 20 (37%) хворих не виявлено значущої (більше норми) кількості шлунково-стравохідних рефлюксів (ШСР), причому зазначені епізоди депресії сегмента ST на ЕКГ були більш ніж 2 мм, тривалістю 5–83 хв. Це дозволило асоціювати біль у цих пацієнтів із наявністю ІХС. У 19 (33%) пацієнтів виявлено як значущу кількість (> 50) ШСР, так і відсутність змін при холтерівському ЕКГ-моніторуванні, що дозволило асоціювати цей біль із позастравохідними некардіальними проявами ГЕРХ. У 6 (11%) хворих виявлено як значущу кількість ШСР (> 50), так і ішемічні зміни на ЕКГ. У цих пацієнтів під час дослідження епізоди депресії сегмента SТ відзначалися від 2 до 9 разів на добу. У 2 хворих цієї групи при однотипній клінічній картині реєструвалися епізоди збільшення кількості ШСР та зміни на ЕКГ, не пов’язані один з одним у часі. Ще у 3 хворих відзначалися епізоди збільшення частоти ШСР, що передували на 10–15 хв змінам на ЕКГ, а в 1 із цих випадків виникали надшлуночкові екстрасистоли під час збільшення частоти ШСР. У 10 (19%) пацієнтів, попри наявність скарг, зміни при паралельному моніторуванні не виявлялися.

Отже, використаний у дослідженні метод одночасного 24-годинного рН- та ЕКГ-моніторування розширює можливості щодо розуміння причин, умов виникнення і характеру кардіалгій. У частини пацієнтів можливе проведення диференційної діагностики між ГЕРХ та IXС, а також констатація їх поєднання. Є підстави вважати, що іноді ШСР при ГЕРХ є пусковим механізмом проявів у вигляді болю, подібних до кардіалгії, що може бути оцінено як напади стенокардії. Зважаючи на діагностичні труднощі диференційної діагностики кардіалгії в осіб похилого віку, розроблено алгоритм дій лікаря на первинному рівні медичної допомоги.

Висновки. ГЕРХ визначається як хронічний рецидивуючий процес, що характеризується спонтанними або регулярно повторюваними епізодами закидання у стравохід шлункового і дуоденального вмісту поєднано з кардіалгією, що створює певні труднощі в диференційній діагностиці для лікаря первинної ланки. У деяких пацієнтів похилого віку найбільш імовірним є поєднання ГЕРХ і ІХС, навіть за відсутності вираженого больового синдрому, що слід враховувати при призначенні антиангінальних препаратів, які призводять до розслаблення нижнього сфінктера стравоходу.

Своєчасна діагностика і лікування, а також дотримання рекомендацій щодо способу життя роблять прогноз ГЕРХ більш сприятливим, тим самим зменшуючи вплив ГЕРХ на розвиток кардіалгії.

Крім лікування ГЕРХ інгібіторами протонної помпи й антагоністами Н₂-рецепторів залежно від ступеня тяжкості (класи А, В, С, D), слід рекомендувати хворим дотримуватися простих правил: підняття узголів’я ліжка (при нічних симптомах); зменшення індексу маси тіла (ожиріння відіграє особливу роль у розвитку рефрактерної ГЕРХ). При наявності ГЕРХ існує ризик розвитку стравоходу Барретта, аденокарциноми, стриктури та дисфагії – що потрібно враховувати лікарю загальної практики – сімейної медицини при довготривалому спостереженні за хворим.