Некислотні НПЗП у лікуванні післятравматичного персистуючого синовіту колінного суглоба: безпека та ефективність
##plugins.themes.bootstrap3.article.main##
Анотація
Персистуюче запалення – це тривалий запальний процес, який зберігається навіть за відсутності явних клінічних симптомів. Таке запалення може виникати та персистувати в суглобі при пошкодженнях різного характеру, особливо у пацієнтів із супутнім остеоартритом із запальним фенотипом / ендотипом.
Мета дослідження: аналіз ефективності та безпеки застосування набуметону при лікуванні пацієнтів із персистуючим синовітом (тривалістю понад 3 тиж.) на тлі гострих і дегенеративних пошкоджень менісків колінного суглоба, які були ліковані хірургічно.
Матеріали та методи. За дизайном клінічне дослідження побудоване як рандомізоване, проспективне, порівняльне з розподілом хворих за двома групами: основна група – ОГ (n = 30 осіб), група порівняння – ГП (n = 30 учасників). Середній вік пацієнтів становив 44,3 ± 2,7 року. Хворих жіночої статі – 41 (68%), чоловічої – 19 (32%). При рентгенологічному обстеженні з функціональним навантаженням в обох групах визначали ознаки ранніх стадій остеоартрозу 1–2-го ступеня за класифікацією Kellgren – Lawrence. У дослідження включали пацієнтів із дегенеративними та гострими пошкодженнями менісків колінного суглоба, які були ліковані хірургічно (артроскопічно) та в яких у післяопераційний період, після стандартного курсу медикаментозної терапії та реабілітації, спостерігався персистуючий тривалий синовіт, що визначався клінічно й за даними ультразвукового дослідження упродовж 3 тиж. після операції.
В ОГ з метою усунення запального процесу пацієнтам призначався набуметон у добовій дозі 1000 мг (500 мг 2 рази на добу) упродовж 10 діб. Надалі, з метою оцінки ефективності лікування та стійкості клінічного ефекту, хворим призначався цей самий нестероїдний протизапальний препарат (НПЗП) у дозі 500 мг 1 раз на добу «на вимогу» терміном до 1 місяця. У ГП пацієнтам призначався класичний безрецептурний НПЗП ібупрофен у дозі 400 мг 2 рази на добу впродовж аналогічного періоду (10 діб). Надалі, як і в ОГ, впродовж 1 місяця пацієнтам призначали аналогічний НПЗП у дозі 400 мг 1 раз на добу «на вимогу». Аналіз ефективності та безпеки проводили до лікування, через 10 діб і через 1 місяць після його початку на підставі оцінки наступних критеріїв та параметрів: інтенсивність болю за візуальною аналоговою шкалою (ВАШ), функціональний стан за шкалою Лісхольма, наявність навколосуглобового набряку за індексом Дойла, середньотижнева потреба у НПЗП після 10-денного курсу лікування, оцінка безпеки та переносимості призначених НПЗП.
Результати. Через 10 діб за ВАШ в обох групах був досягнутий добрий знеболювальний ефект, що становив 19,4 ± 0,7 проти 22,9 ± 0,4, різниці між групами не виявлено (p = 0,089). Протягом наступних 3 тиж. у пацієнтів ОГ спостерігався стійкий знеболювальний ефект і відсутність потреби в прийомі набуметону «на вимогу». Водночас у ГП навпаки відзначалася тенденція до поступового посилення болю: 15,1 ± 0,1 проти 23,7 ± 0,3, різниця між групами стала достовірною (p = 0,012), а необхідність прийому ібупрофену «на вимогу» становила 844,6 ± 15,2 мг на тиж. (≈ 400 мг – 2 рази на тиж.). Оцінка за шкалою Лісхольма продемонструвала кращий функціональний результат в ОГ як через 10 діб: 86,9 ± 0,8 проти 77,1 ± 0,3 (p = 0,029), так і через 1 місяць: 94,8 ± 0,8 проти 78,9 ± 0,3 (p = 0,034). Оцінка за індексом Дойла також продемонструвала статистичну різницю між групами як через 10 діб: 12,8 ± 0,6 проти 15,1 ± 0,4 (p = 0,048), так і через 1 місяць: 8,6 ± 0,7 проти 16,3 ± 0,4 (p = 0,016). При цьому пацієнти ГП продовжували прийом НПЗП (ібупрофену) в середньотижневій дозі 844,6 ± 15,2 мг (щонайменше 400 мг – 2 рази на тиж.), тоді як у пацієнтів ОГ не було потреби у прийомі НПЗП «на вимогу». За кількістю пацієнтів із небажаними побічними ефектами різниці між групами не виявлено: 5 (16%) проти 7 (23%) (р > 0,05). Однак за частотою виникнення окремих побічних явищ встановлено, що біль і дискомфорт в епігастрії та нудота рідше виникали в ОГ: 6% проти 23% та 6% проти 20% (p < 0,05).
Висновки. Важливим елементом лікування пацієнтів із післятравматичним персистуючим синовітом на тлі остеоартриту із запальним ендотипом / фенотипом є раціональний вибір тропного до синовіальної оболонки, безпечного протизапального препарату в адекватній дозі та з ефективним курсом, який може бути тривалішим за стандартний. Таким вимогам відповідає некислотний НПЗП набуметон.
##plugins.themes.bootstrap3.article.details##

Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License.
Автори зберігають авторське право, а також надають журналу право першого опублікування оригінальних наукових статей на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International License, що дозволяє іншим розповсюджувати роботу з визнанням авторства твору та першої публікації в цьому журналі.
Посилання
Bacon PA. Etodolac: efficacy in osteoarthritis and effects on chondrocyte function. Rheumatol Int. 1990;10:3-7. doi: 10.1007/BF02274749.
Bengtsson J, Möllborg J, Werner S. A study for testing the sensitivity and reliability of the Lysholm knee scoring scale. Knee Surg Sports Traumatol Arthrosc. 1996;4(1):27-31. doi: 10.1007/BF01565994.
Benito MJ, Veale DJ, FitzGerald O, van den Berg WB, Bresnihan B. Synovial tissue inflammation in early and late osteoarthritis. Ann Rheum Dis. 2005;64(9):1263-7. doi: 10.1136/ard.2004.025270.
Bolognese JA, Schnitzer TJ, Ehrich EW. Response relationship of VAS and Likert scales in osteoarthritis efficacy measurement. Osteoarthritis Cartilage. 2003;11(7):499-507. doi: 10.1016/s1063-4584(03)00082-7.
Buckwalter JA, Mankin HJ, Grodzinsky AJ. Articular cartilage and osteoarthritis. Instr Course Lect. 2005;54:465-80.
Burianov AA, Omelchenko TM, Mikhnevich OE, editors. Osteoarthritis: Genesis, diagnosis, treatment. Kyiv: Lenvit; 2009. 203 p.
Cooper C, Jordan KM. Topical NSAIDs in osteoarthritis. BMJ. 2004;329(7461):304-5. doi: 10.1136/bmj.329.7461.304.
Creamer P, Hochberg MC. Osteoarthritis. Lancet. 1997;350(9076):503-8. doi: 10.1016/S0140-6736(97)07226-7.
Dahl SL. Nabumetone: a “nonacidic” nonsteroidal antiinflammatory drug. Ann Pharmacother. 1993;27(4):456-63. doi: 10.1177/106002809302700413.
Davies NM, McLachlan AJ. Properties and features of nabumetone. Drugs. 2000;59(1):25-33.
Dell’Isola A, Allan R, Smith SL, Marreiros SS, Steultjens M. Identification of clinical phenotypes in knee osteoarthritis: a systematic review of the literature. BMC Musculoskelet Disord. 2016;17(1):425. doi: 10.1186/s12891-016-1286-2.
Derimedvid LV. Non-acidic non-steroidal anti-inflammatory drugs: Nabumetone is in focus. Praktykuyuchyy Likar. 2016;5(4):21-4.
Deveza LA, Nelson AE, Loeser RF. Phenotypes of osteoarthritis: Current state and future implications. Clin Exp Rheumatol. 2019;120(5):64-72.
Dingle JT. The effect of nonsteroidal antiinflammatory drugs on human articular cartilage glycosaminoglycan synthesis. Osteoarthritis Cartilage. 1999;7(3):313-4. doi: 10.1053/joca.1998.0176.
Doyle DV, Dieppe PA, Scott J, Huskisson EC. An articular index for the assessment of osteoarthritis. Ann Rheum Dis. 1981;40(1):75-8. doi: 10.1136/ard.40.1.75.
Friedel HA, Langtry HD, Buckley MM. Nabumetone. A reappraisal of its pharmacology and therapeutic use in rheumatic diseases. Drugs. 1993;45(1):131-56. doi: 10.2165/00003495-199345010-00009.
Gentry C, Blower P, Spangler R. Effect of 6-Methoxy-2-Naphthylacetic Acid (6MNA), the active metabolite of nabumetone, on the glycosaminoglycan synthesis of canine articular cartilage in vitro: comparison with other nonsteroidal anti-inflammatory drugs. Clin Drug Investig. 1995;10(6):355-64. doi: 10.2165/00044011-199510060-00006.
Grosser T, Smyth EM. Antiinflammatory, antipyretic and analgesic agents. In: Bruton L, Chabner BA, Knollmann BC, editors. Goodman and Gilman’s the Pharmacological Basis of Therapeutics. 12th edition. New York: McGraw-Hill; 2011. 985 p.
Hedner T, Samulesson O, Währborg P, Wadenvik H, Ung KA, Ekbom A. Nabumetone: therapeutic use and safety profile in the management of osteoarthritis and rheumatoid arthritis. Drugs. 2004;64(20):2315-43. doi: 10.2165/00003495-200464200-00004.
Huskisson EC. Measurement of pain. J Rheumatol. 1982;9(5):768-9.
Inoue K, Motonaga A, Dainaka J, Nishimura T, Hashii H, Yamate K, et al. Effect of etodolac on prostaglandin E2 biosynthesis, active oxygen generation and bradykinin formation. Prostaglandins Leukot Essent Fatty Acids. 1994;51(6):457-62. doi: 10.1016/0952-3278(94)90065-5.
Kittelson AJ, Stevens-Lapsley JE, Schmiege SJ. Determination of pain phenotypes in knee osteoarthritis: a latent class analysis using data from the osteoarthritis initiative. Arthritis Care Res (Hoboken). 2016;68(5):612-20. doi: 10.1002/acr.22734.
Lützner J, Kasten P, Günther KP, Kirschner S. Surgical options for patients with osteoarthritis of the knee. Nat Rev Rheumatol. 2009;5(6):309-16. doi: 10.1038/nrrheum.2009.88.
Lysholm J, Gillquist J. Evaluation of knee ligament surgery results with special emphasis on use of a scoring scale. Am J Sports Med. 1982;10(3):150-4. doi: 10.1177/036354658201000306.
Mazieres B, Combe B, Phan Van A, Tondut J, Grynfeltt M. Chondroitin sulfate in osteoarthritis of the knee: A prospective, double blind, placebo controlled multicenter clinical study. J Rheumatol. 2001;28(1):173-81.
Perpignano G, Bogliolo A, Puccetti L. Double-blind comparison of the efficacy and safety of etodolac SR 600 mg u.i.d. and of tenoxicam 20 mg u.i.d. in elderly patients with osteoarthritis of the hip and of the knee. Int J Clin Pharmacol Res. 1994;14(5-6):203-16.



