Вентилятор-асоційована пневмонія у поранених військовослужбовців у період бойових дій

Анотація

Упродовж тривалого часу вентилятор-асоційована пневмонія (ВАП) залишається поширеною госпітальною інфекцією, проте її діагностика та лікування потребують постійного оновлення.

Мета дослідження: визначення особливостей клінічного перебігу, діагностики та лікування ВАП у поранених військовослужбовців.

Матеріали та методи. Було обстежено 47 поранених із ВАП, які перебували на стаціонарному лікуванні в Національному військово-медичному клінічному центрі «Головний військовий клінічний госпіталь» Міністерства оборони України в період із квітня 2022 по вересень 2024 року.

Критеріями включення в дослідження були: 1) наявність поранення; 2) встановлення рентгенологічно підтвердженого діагнозу ВАП; 3) перебування на штучній вентиляції легень (ШВЛ). Критерії виключення: клінічні та рентгенологічні ознаки, які вимагають проведення диференціальної діагностики із захворюваннями специфічної етіології (туберкульоз).

Хворі були розподілені на дві групи: 1-ша – 22 військовослужбовці з «ранньою» ВАП, 2-га – 25 військовослужбовців із «пізньою» ВАП. Проводили аналіз таких показників: вид поранення та його тяжкість, термін виникнення – рання або пізня, термін перебування пацієнта на ШВЛ, оцінювання результатів загальноклінічних методів досліджень, бактеріологічного дослідження мокротиння, даних рентгенограм органів грудної порожнини, результатів лабораторних та інструментальних методів дослідження, ефективність антибіотикотерапії.

Результати. Вивчення розподілу пацієнтів за характером пошкоджувального фактора показало, що основним видом поранення в обох групах була мінно-вибухова травма – 78,3% (18 осіб) та 84,0% (21 пацієнт) відповідно, а вогнепальне та осколкове поранення спостерігалося у вірогідно меншої кількості хворих. В обох групах переважало двобічне ураження легень: 77,3% – у 1-й та 80,0% – у 2-й групах. У разі однобічної локалізації ВАП було виявлено полісегментарну інфільтрацію, яка ускладнилася абсцедуванням у 20,0% випадків, ексудативним плевритом – у 13,7%. У переважної більшості пацієнтів в обох групах відзначали торако-абдомінальну травму, поєднану з відкритою черепно-мозковою, та торако-скелетну травму, поєднану із закритою черепно-мозковою. У всіх поранених із ВАП було виявлено високий рівень С-реактивного білка без вірогідних відмінностей між групами – 96,5 ± 0,5 мг/л – у 1-й та 102,1 ± 0,4 мг/л – у 2-й групі відповідно (р > 0,05). Сироваткова концентрація прокальцитоніну була вірогідно вищою у 2-й групі й становила 4,07 ± 0,05 нг/мл (р < 0,05), що може слугувати додатковим маркером до шкали CPIS при встановленні діагнозу ВАП. Аналіз чинників розвитку ВАП продемонстрував високий відсоток виявлення комбінації високопатогенних збудників із достовірною відмінністю між групами (р < 0,05, χ² = 11,8): 64,0% – у 2-й групі та 27,3% – у 1-й. У 2-й групі пацієнтів було виявлено значний відсоток штамів Pseudomonas aeruginosa, Acinetobacter, Proteus mirabilis, Klebsiella pneumoniae.

Висновки. Комплексне клініко-функціональне обстеження поранених військовослужбовців із ВАП показало, що розвиток госпітальної інфекції відбувається на тлі масивних множинних і поєднаних поранень із залученням багатьох систем організму. Етіологічними чинниками ВАП є високовірулентні та полірезистентні мікроорганізми – передусім Acinetobacter, Pseudomonas aeruginosa, Proteus mirabilis, Klebsiella pneumoniae та різні види мікст-інфекцій. Виділені патогенні збудники характеризуються полірезистентністю до антибактеріальних препаратів, зберігаючи чутливість лише до колістиметату натрію, цефоперазону/сульбактаму та амікацину. З урахуванням тяжкості перебігу, пізніх термінів виникнення та високої вірулентності збудників стартова емпірична антибіотикотерапія включала два препарати широкого спектра дії, які володіють антисиньогнійною активністю та впливають на грамнегативні мікроорганізми.