Малоінвазивні технології при лікуванні переломів проксимального епіметафізу великогомілкової кістки

Анотація

Переломи проксимального епіметафізу великогомілкової кістки (ПЕМВГК) становлять 8,9–11% випадків по відношенню до переломів кісток гомілки та до 87% серед переломів у ділянці колінного суглоба. Переломи латерального виростка реєструють у 52–80% випадків, медіального – до 7%, а багатоуламкові – у 41% пацієнтів. Основним механізмом травми є варусне або вальгусне навантаження з осьовим перенавантаженням або без нього.

В основу реалізації сучасної тактики оперативного лікування покладена концепція малоінвазивної хірургії, яку сьогодні застосовують у травматології та ортопедії, а саме: малоінвазивний остеосинтез пластинами та гвинтами.

Мета дослідження: удосконалення результатів лікування пацієнтів з переломами ПЕМВГК шляхом диференційного підходу при застосуванні малоінвазивних технологій залежно від типу перелому.

Матеріали та методи. У дослідженні застосовано власний досвід діагностики та лікування 437 пацієнтів з переломами ПЕМВГК з 2004 року по сьогодні. Критеріями включення у дослідження були переломи ПЕМВГК типу В і С за класифікацією AO/ASIF та наявність інформаційної згоди пацієнта. У дослідження не входили пацієнти з переломами ПЕМВГК типу В, важкою патологією колінного суглоба на фоні термінальних стадій дистрофічно-дегенеративних або запальних процесів, важкою соматичною патологією різного генезу та які не надали інформованої згоди.

Результати. Під час проведення дослідження було встановлено статистично значущу різницю за частотою безпомилкової діагностики за комп’ютерною томографією (КТ) та рентгенологічним дослідженням. При переломах без зміщення відламків частота безпомилкових діагнозів вища при КТ (92,9%), ніж при рентгенологічному дослідженні (57,1%). При переломах зі зміщенням відламків різниця за частотою безпомилкової діагностики також статистично значуща – при КТ (98,5%) та при рентгенологічному дослідженні (57,1%). Завдяки високій точності діагностики переломів при КТ цей метод можна оцінити як еталонний для діагностики переломів цієї ділянки.

Для забезпечення позитивних результатів важливе значення має передопераційне планування, метою якого є встановлення типу перелому за класифікацією AO/ASIF; вибір раціонального оперативного доступу; визначення оптимальної фіксуючої конструкції або їх комбінації; визначення потреби, об’єму та способу кісткової пластики.

Суттєва допомога у вирішенні зазначених завдань належить 3D-моделюванню. Тактика лікування переломів ПЕМВГК у плані вибору фіксуючої конструкції визначалась індивідуально і залежала не тільки від характеру перелому, а й від ступеня ушкодження м’яких тканин.

Висновки. Відмінний результат лікування пацієнтів з переломами проксимального епіметафізу великогомілкової кісткидосягається в результаті застосування диференційного підходу. Аналіз отриманих результатів лікування свідчить, щопри переломах типу ВI відмінний результат зафіксовано у 51,3% пацієнтів, добрий – у 43,6%, задовільний – у 5,1%;при ВII – 54,5%, 38,2%, 7,3%; ВIII – 46,9%, 40,6%, 12,5%; СI – 50,0%, 38,9%, 11,1%; СII – 51,8%, 33,9%, 14,3%; приСIII відмінний результат отримали у 46,8% пацієнтів, добрий – у 32,3%, задовільний – у 16,1%; незадовільний – у 4,8%.

Незадовільні результати лікування у пацієнтів з переломами типу СIII зумовлені ступенем важкості ушкодження кісткової, хрящової та м’якотканинних структур колінного суглоба.