Вплив блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ та прямого інгібітору реніну на морфофункціональний стан серця та центральної гемодинаміки у хворих на артеріальну гіпертензію після перенесеного ішемічного інсульту

Анотація

Артеріальна гіпертензія (АГ) у світі, зокрема в Україні, є основним патогенетичним чинником інсультів та хронічних порушень мозкового кровообігу, кількість яких прогресивно зростає. При цьому ризик повторного інсульту зростає пропорційно збільшенню кількості супутніх факторів ризику та ушкоджень органів-мішеней АГ. Безсимптомне ураження органів-мішеней є одним із значущих чинників розвитку цереброваскулярних ускладнень у хворих на АГ. Тому лікування уражень анатомії та функції серця, як органа-мішені у серцево-судинному континуумі для первинної та вторинної профілактики серцево-судинних, зокрема цереброваскулярних катастроф, має велике значення.

Мета дослідження: вивчення впливу медикаментозної терапії АГ блокаторами рецепторів ангіотензину ІІ (БРА_ІІ) та прямим інгібітором реніну на морфофункціональний стан серця та центральну гемодинаміку у хворих на АГ після перенесеного ішемічного інсульту (ІІ) протягом 1 року за досвідом роботи інсультного та судинного відділень.

Матеріали та методи. У дослідження були проспективно включені 135 хворих з ГХ без фібриляції передсердь в анамнезі, в яких розвинувся ІІ. Вік пацієнтів – від 36 до 78 років (середній вік – 61,0±9,1 року). Хворі були госпіталізовані до інсультного та судинного відділень Тернопільської обласної клінічної комунальної психоневрологічної лікарні (ТОККПНЛ) за період листопад 2011 – грудень 2013 р. Усім хворим під час госпіталізації було виконане допплєрівське ехокардіографічне (ЕхоКГ) дослідження. На фоні базової терапії пацієнтам методом випадкової вибірки призначали лозартан у дозі 50–100 мг/добу (40 хворих), олмесартан у дозі 20–40 мг/добу (48 хворих) чи аліскірен у дозі 150–300 мг/добу. Повторне ЕхоКГ виконували через 6 та 12 міс від початку лікування.

Результати. Серед хворих на АГ, які перенесли ІІ, звичайно переважають особи з низьким класом СН за NYHA, причому глобальна скоротливість лівого шлуночка (ЛШ) у них звичайно достовірно корелює з ФК СН за NYHA ()0,47; p<0,0001), при цьому переважає концентричний тип геометрії ЛШ (76,3%) із збереженою або легко зниженою фракцією ЛШ (ФВ ЛШ) (97,8%), корелюючи з ФК СН за NYHA. ФК СН за NYHA достовірно корелює з більшістю морфофункціональних показників ремоделювання як лівих, так і правих відділів серця, а об’єми ЛШ міцно корелюють з його глобальною систолічною функцією. Призначення БРА_ІІ (лозартан чи олмесартан) при лікуванні хворих на АГ після ІІ вже через 6 міс лікування сприяє зниженню вираженого регресу гіпертрофії та гіпертензивного ремоделювання кардіальних структур та покращенню центральної гемодинаміки. Ці зміни в обох групах сартанів були подібними та достовірно не розрізнялися. У групі 3 через 6 міс лікування був достовірно вищий поперечний розмір ЛП порівняно з групою 1, достовірно товстіші стінки ЛШ порівняно з групами 1 та 2 та більша ВТС ЛШ. Показники центральної гемодинаміки, а саме діастолічна функція ЛШ, переднавантаження ЛШ та тиск в малому колі кровообігу достовірно між групами через 6 міс лікування не розрізнялися.

Заключення. Результати дослідження свідчать, що через 1 рік лікування у групах БРА_ІІ порівняно з даними за півроку до того достовірно покращувалися швидкісні та часові показники діастолічної функції ЛШ, зменшувався тиск наповнення ЛШ та Сер.АТ_ЛА. Усі позитивні зміни зворотного ремоделювання у групах сартанів були подібними та достовірно не розрізнялися. У групі 3 через 12 міс лікування також з’являлися певні позитивні зміни порівняно з вихідними даними перед началом лікування. У групі 3 достовірно гіршими були певні показники діастолічної функції та переднавантаження ЛШ та достовірно вищий тиск наповнення ЛШ, що дозволяє зробити висновок про недостатню кардіопротекцію при лікуванні АГ у хворих після ІІ аліскіреном та значні достовірні переваги БРА_ІІ.