Дослідження психоемоційного стану пацієнтів, які отримують паліативну допомогу в амбулаторних умовах

Анотація

Тривожність, пригнічення, страх, депресивні розлади – симптоми, які можуть бути частиною фізіологічного переживання при невиліковній хворобі, особливо при повідомленні діагнозу. Іноді прийняття тяжкої новини, пов’язаної з погіршенням здоров’я і навіть загрозою для життя, може призвести до фатальних наслідків. Для сімейних лікарів та інших фахівців, які залучені до надання паліативної допомоги, важливо уміти вчасно діагностувати погіршення психоемоційного стану пацієнтів з метою надання професійної психологічної підтримки.

У даній статті подаються результати вивчення ступеня тяжкості депресивних розладів у паліативних пацієнтів залежно від різних демографічних та соціальних даних, які можна модифікувати через зміну ставлення до цих пацієнтів (при забезпеченні правильної комунікації та курації паліативного пацієнта сімейним лікарем).

Проведене дослідження показало, що соціально-демографічні показники суттєво впливають на формування депресивного стану у паліативних пацієнтів, потребують відповідної комунікації сімейного лікаря з пацієнтом і організації додаткових заходів курації цих хворих. Особливої уваги при наданні паліативної допомоги заслуговують деякі результати дослідження, зокрема: депресію різного ступеню тяжкості за шкалою PHQ-9 виявлено у 81 % паліативних пацієнтів. Встановлено, що 90 % осіб вікової групи 75–90 років мали депресію різного ступеня тяжкості; визначено, що усі пацієнти з високим рівнем доходу мали депресію, серед яких 16,7 % легкого і 58,3 % помірного ступеня тяжкості, що можна розцінювати як невротичну реакцію на невиліковне захворювання. Виявлено депресію у всіх неодружених пацієнтів, серед яких 35 % осіб з легким і 35 % з помірним ступенем тяжкості, а також 30 % пацієнтів з тяжким ступенем, що достовірно переважає над кількістю одружених осіб (4,1 %) та вдівців (14,8 %), що може вказувати на риси характеру, які ускладнюють адаптацію поведінкових реакцій, у тому числі до хвороби. Такі пацієнти потребують додаткової психологічної підтримки для зменшення їхнього страждання, зокрема, для запобігання болю психічного генезу.

За показниками різних соціально-демографічних параметрів було визначено портрет найбільш уразливих паліативних пацієнтів: це жінки вікової групи 75–89 років, які проживають у місті, за цивільним станом – неодружені (можна допустити додатковий депресивний чинник – довготривала самотність), за соціальним станом – пенсіонерки з вищою освітою і високим рівнем доходу, показники за шкалою PHQ-9 >20 балів, що відповідає синдромальному діагнозу депресивного синдрому тяжкого ступеню.