Тривожно-депресивні порушення в структурі розладів адаптації (клініка, діагностика, терапія)

##plugins.themes.bootstrap3.article.main##

Наталія Марута
Вікторія Федченко

Анотація

Мета дослідження: оцінювання ефективності препарату Гіацинтія (есциталопрам) у терапії пацієнтів з тривожно-депресивною симптоматикою в структурі розладів адаптації.


Матеріали та методи. У дослідженні взяли участь 38 пацієнтів з адаптаційними розладами, змішаною тривожно-депресивною реакцією за МКХ-10 (F 43.22). Усі пацієнти отримували препарат Гіацинтія (АТ «Київський вітамінний завод») у дозі 10 мг на добу, що зумовлено достатнім терапевтичним ефектом зазначеного дозування. Використовували комплексний підхід, що включав методи математичної статистики, клініко-психопатологічний, психодіагностичний методи на базі шкали «Опитувальник виразності психопатологічної симптоматики» (Simptom Check List-90-Revised – SCL-90-R), госпітальної шкали тривоги та депресії (HADS) і шкали соціальної адаптації Шихана (SDS).


Результати. Особливості клінічного стану пацієнтів та його динаміку оцінювали до лікування (день 1), під час терапії (день 14), а також після завершення лікування (день 90). У результаті терапії Гіацинтією було виявлено суттєве поліпшення психічного стану пацієнтів. При вивченні регресу психопатологічної симптоматики позитивна динаміка з боку депресивних порушень у цієї категорії осіб відзначалася вже до кінця 2-го тижня терапії, а з боку тривожних – до 21-го дня терапії. Обстеження пацієнтів на момент закінчення 90-денного курсу лікування Гіацинтією виявило достовірне зниження усіх раніше зафіксованих симптомів тривоги та депресії порівняно з вихідними даними (р<0,05). За шкалою SCL-90-R, на 14-й день терапії пацієнти відзначали зниження обсесивно-компульсивної симптоматики, ознак паранойяльності (підозрілість), ворожості (почуття гніву), депресивної симптоматики та фобічної тривожності. В подальшому спостерігалося суттєве зниження наявної психопатологічної симптоматики та вірогідне зниження показників за всіма шкалами на 90-й день терапії досліджуваним антидепресантом (t≥2,3477). На момент завершальної оцінки показник за шкалою депресії знизився до 0,52 бала, а за шкалою тривожності – до 0,56 бала, що свідчить про редукцію клінічно вираженої тривожно-депресивної симптоматики. За шкалою HADS, під час першого оцінювання клініко-психопатологічних проявів тривоги та депресії клінічно виражені симптоми тривоги реєстрували у 71,05 % осіб (середній бал – 15,00±2,39), субклінічні – у 28,95 % осіб (середній бал – 8,82±0,75). Водночас клінічно виражені симптоми депресії реєстрували у 81,58 % осіб (середній бал – 15,23±2,33), субклінічні – у 18,42 % осіб (середній бал – 8,43±0,53). Достовірне зменшення відсотку клінічно виражених проявів депресивної симптоматики зареєстровано вже на 14-й день терапії (57,89 % осіб; р<0,05). На момент завершальної оцінки за шкалою HADS клінічно виражені симптоми тривоги та депресії повністю редукувалися у групі обстежених хворих і були представлені лише субклінічними проявами у 13,16 % та 11,43 % осіб відповідно. Терапія препаратом Гіацинтія супроводжувалася поліпшенням функціональних можливостей пацієнтів, що підтверджувалося даними шкали соціальної адаптації Шихана (SDS). На момент фінальної оцінки більше половини пацієнтів оцінювали рівень дезадаптації як легкий або зовсім не відзначали її ознак, про що свідчили значення від 0 до 3 балів за пунктами шкали SDS: «працездатність» (63,16±7,93 %), «соціальна активність» (57,89±8,12 %) та «сімейна активність/побутові обов’язки (60,53±8,04 %). На фоні застосування препарату Гіацинтія серйозних побічних ефектів у пацієнтів не виявлено. Із зафіксованих побічних явищ, можливо пов’язаних із вживанням досліджуваного препарату, зареєстровані: нудота транзиторного характеру (7,89 % осіб), сонливість (5,26 %), запаморочення несистемного характеру (2,63 %).


Заключення. Результати проведеного дослідження продемонстрували високу ефективність і хорошу переносимість препарату Гіацинтія при лікуванні тривожно-депресивної симптоматики в структурі розладів адаптації. Гіацинтія (АТ «Київський вітамінний завод») володіє не лише збалансованою виразною тимоаналептичною дією, але й забезпечує підвищення професійної, соціальної і сімейної активності та поліпшення якості життя пацієнтів у цілому. Особливо важливою є підтверджена дослідженням хороша переносимість препарату, нестійкий транзиторний характер небажаних явищ, їхня незначна вираженість, що є суттєвими перевагами у формуванні прихильності пацієнтів до лікування та досягненні більш глибокого і стійкого терапевтичного ефекту. Отже, застосування Гіацинтії дозволяє успішно долати розлади адаптації та запобігати трансформації їх у хронічні стани.

##plugins.themes.bootstrap3.article.details##

Як цитувати
Марута, Н., & Федченко, В. . (2020). Тривожно-депресивні порушення в структурі розладів адаптації (клініка, діагностика, терапія). Сімейна Медицина, (5-6), 23–30. https://doi.org/10.30841/2307-5112.5-6.2020.224988
Номер
Розділ
Актуальні теми
Біографії авторів

Наталія Марута, ДУ «Інститут неврології, психіатрії та наркології НАМН України»

Марута Наталія Олександрівна,

завідувач відділом пограничної психіатрії

Вікторія Федченко, ДУ «Інститут неврології, психіатрії та наркології НАМН України»

Федченко Вікторія Юріївна,

відділ пограничної психіатрії

Посилання

Jounger M, Frasch K, Becker T. Adjustment disorders – nosological state and treatment options. Psychiat Prax 2008;35(5):219–25. 10.1055/s-2007-986289

Александровский Ю.А. Состояния психической адаптации и невротические расстройства / Ю.А. Александровский. – М.: ГЭОТАР-Медиа, 2012. – 52 с.

Психологічні особливості віддалених наслідків стресогенних впливів: монограф.; за ред. М.С. Корольчука / М.С. Корольчук, В.М. Корольчук, С.М. Миронець [та ін.]. – К.: Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2014. – 276 с.

Grassi L et al. Psychosomatic characterization of adjustment disorders in the medical setting: some suggestion for DSM-V. J Affect Dis 2007;101(1–3):251–4.

Lung FM, Lee FE, Shu BC. The premorbid personality in military students with adjustment disorders. Military Psychol 2006;18(1):77–88.

Portzky G, Audenaert K, van Heeringen K. Adjustment disorders and the course of the suicidal process in adolescents. J Affect Dis 2005;87(2–3):265–70.

De Leo D, Pellegrini C, Serraioto L. Adjustment disorders and suicidality. Psychol Rep 1986;59:355–8.

Stosberg K. Sociological aspects of addictive behavior. Offentl Gesundheitswes 1980;42(Suppl. 1):3–7.

Международная классификация болезней (МКБ-10). Электронная версия. http://www.mkb10.ru

Kawa S, Giordano J. A brief historicity of the diagnostic and statistical manual of mental disorders: issues and implications for the future of psychiatric canon and practice. Philos Ethics Humanit Med 2012;13(7):2

Pierre JM. The borders of mental disorder in psychiatry and the DSM: past, present, and future. J Psychiat Pract 2010;16(6):375–86.

American Psychiatric Association. Diagnostic and statistical manual of mental disorders. 4th ed. Text Rev. Washington DC, 1994. Am Psychiatric Association Press 2000

Васильева А.В., Полторак С.В., Поляков А.Ю., Соломонова С.В. Лечение расстройств адаптации: применение препарата Афобазол в комплексной терапии. Справ. поликлин. врача. 2006;8:87–8.

Papakostas G.I. Managing partial response or nonresponse: switching, augmentation, and combination strategies for major depressive disorder J. Clin. Psychiatry. 2009. Vol. 70. Suppl. 6. P. 16–25.

Hameed U, Schwartz TL, Malhotra K et al. Antidepressant treatment in the primary care office: outcomes for adjustment disorders vs major depression. Ann Clin Psychiat 2005;17:77–81.

Owens MJ, Knight DL, Nemeroff CB. Second-generation SSRIs: human monoamine transporter binding profile of escitalopram and R-fluoxetine. Biol Psychiat 2001;50:345–50.

Марута Н.О., Жупанова Н.О. Клініко-психологічні особливості хворих на депресію з різним рівнем медикаментозного комплаєнсу (діагностика і корекція). Український вісник психоневрології. 2016. Том 24. випуск 1 (86). – С. 5–11.

Рахман Л.В. Концептуальні чинники розвитку та принципи лікування терапевтично резистентних депресій. Український вісник психоневрології. 2016. Том 24. випуск 1 (86). С. 104–110.

APA Practice Guideline on MDD. http://psychiatryonline.org/pb/assets/raw/sitewide/practice_guidelines/guidelines/mdd.pdf

APA Practice Guideline on Panic Disorder. http://psychiatryonline.org/pb/assets/raw/sitewide/practice_guidelines/guidelines/panicdisorder.pdf

Hyttel J, Bingesw KP, Perregaard J, Sánchez C. The pharmacological effect of citalopram resides in the (S)-(+)-enantiomer. J Neural Transm [Gen Sect] 1992;88:157–60.

Baumann P, Zullino DF, Eap ChB. Enantiomer’s potential in psychopharmacology – a critical analysis with special emphasis on the antidepressant escitalopram. Eur Neuropsychopharmacol 2002;12:433–44.

Francois C, Toumi M, Aakhus MA, Hansen K. A pharmacoeconomic evaluation of escitalopram, a new selective serotonin reuptake inhibitor. Eur J Health Econom 2003;4:12–9.

Burke WJ, Kratochvil ChJ. Stereoisomers in Psychiatry: The Case of Escitalopram. Primary Care Companion. J Clin Psychiat 2002;4:20–4.

Stahl SM, Gergel I, Li D. Escitalopram in the treatment of panic disorder: a randomized, double-blind, placebo-controlled trial. J Clin Psychiat 2003;64(11):1322–7.

Wade A, Lemming OM, Bang Hedegaard K. Escitalopram 10mg/day is effective and well tolerated in a placebo-controlled study in depression in primary care. Int Clin Psychopharmacol 2002;17:95–102.

Stahl SM, Nierenberg AA, Gorman JM. Evidence of early onset of antidepressant effect in randomised controlled trials. J Clin Psychiat 2001;62(suppl 4):17–23.

Davidson Jr, Bose A, Wang Q. Safety and efficacy of escitalopram in the longterm treatment of generalized anxiety disorder. J Clin Psychiat 2005;66(11):1441–6.

Практикум по психотравматическому стрессу / под ред. Н.В. Тарабриной. – СПб.: Питер, 2001. – С. 29–32.

Смулевич А.Б. Депрессии при соматических и психических заболеваниях. М.: Медицинское информационное агентство. 2003. – 209 с.

Leon A.C., Shear M.K., Portera L. et al. Assessing impairment in patients with panic disorder: the Sheehan Disability Scale. Soc Psychiatry. 1992. № 27. P. 78–82.