Клініко-генетичні аспекти розвитку рефрактерних форм множинної мієломи

Анотація

Лікування хворих на множинну мієлому значно просунулося уперед протягом останніх років після впровадження імуномодулювальних препаратів та інгібіторів протесом, що привело до покращення показника загальної виживаності. Однак і на сучасному етапі захворювання перебігає із загостреннями (рецидивами) та ремісіями. Тривалість досягнутої ремісії у пацієнтів з рецидивом множинної мієломи у кожному наступному випадку її досягнення зменшується. Вибір режиму терапії рецидиву множинної мієломи дуже складний і залежить від чисельних чинників, включаючи попередній режим індукції, кількість ліній попередньої терапії, ступінь агресивності рецидиву. Стаття присвячена визначенню особливостей формування медикаментозної резистентності до препаратів першої лінії у пацієнтів із множинною мієломою шляхом оцінювання генетичних маркерів (делеційних варіантів генів GSTT1, GSTM1, поліморфізму А313G, C3435T генів GSTP1, MDR1) та клініко-гематологічних, лабораторних характеристик.

Мета дослідження: розроблення алгоритму прогнозування ефективності лікування хворих із множинною мієломою на підставі визначення клініко-лабораторних та генетичних параметрів.

Матеріали та методи. Проведено аналіз 68 клініко-лабораторних показників та результатів молекулярно-генетичного дослідження делеційного поліморфізму генів GSTT1, GSTM1, поліморфізму А313G, C3435T генів GSTP1, MDR1 у 130 хворих на множинну мієлому.

Результати. Виявлено, що важливими предикторами розвитку рефрактерних форм множинної мієломи є алельний поліморфізм гена GSTM1 у хворих, підвищений рівень альфа-2-глобуліну та кальцію у сироватці крові до початку лікування.

Заключення. Застосування прогностичної моделі з урахуванням поліморфізму гена GSTM1, рівня альфа-2-глобуліну та кальцію у сироватці крові до початку лікування підвищує ефективність оцінювання індивідуального прогнозу відповіді на лікування.