Біохімічні маркери в діагностиці посттравматичного остеоартрозу колінного суглоба

Анотація

Остеоартроз (ОА) – найпоширеніша форма артриту, яка пов’язана з високим ризиком інвалідизації пацієнтів будь-якого віку. Саме тому виявлення ОА на ранніх стадіях має велике значення для розуміння процесів прогресування захворювання та вибору варіантів лікування.

Мета дослідження: вивчення можливості використання аггрекану для ранньої діагностики та контролю ефективності лікування посттравматичного ОА колінного суглоба.

Матеріали та методи. Дослідження було проведено на кафедрі сімейної медицини Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика. Було обстежено 62 пацієнти зі встановленим діагнозом посттравматичного ОА (ПТОА) колінного суглоба, 60 пацієнтів у ранній період після травми колінного суглоба та 12 осіб – група контролю (практично здорові люди відповідного віку). Усім пацієнтам було проведено комплексне обстеження до початку лікування, через 2 та 4 тиж, а також через 6 та 12 міс. Пацієнтам групи контролю обстеження проводили одноразово. Хворі були розподілені на групи: І група – пацієнти, які отримували комплексне лікування: НПВС, фізичні вправи, комплексна фізіотерапія для пацієнтів з ПТОА та НПВС, комплексна фізіотерапія для пацієнтів з травмою кінцівок (ТК) у комбінації з трьома внутрішньосуглобовими ін’єкціями тромбоцитарної аутологічної плазми (ТАП); ІІ група – пацієнти, які отримували лише комплексне лікування. Оброблення отриманих результатів дослідження проводили за допомогою програми Microsoft Office 2010 (MS Excel та Windows). Статистичний аналіз проводили з використанням програми SPSS v.21.

Результати. Під час дослідження аналіз показників рівня аггрекану в процесі лікування засвідчив, що у всіх пацієнтів з ТК спостерігалося підвищення рівня аггрекану в сироватці крові через 2 тиж після проведеного лікування, з поступовим зниженням даного показника вже через 4 тиж після лікування. Вміст сироваткового аггрекану у пацієнтів з ПТОА продемонстрував, що за час динамічного спостереження середній рівень у групі з комбінованим лікуванням мав тенденцію до поступового зниження з найменшими показниками через 12 міс після лікування. Водночас у групі комплексного лікування суттєвих коливань рівня аггрекану за весь період дослідження зареєстровано не було.

Заключення. Найвищий рівень аггрекану в синовіальній рідині визначається у хворих в ранні терміни після ТК. При стандартному лікуванні ПТОА значущих коливань рівня аггрекану в сироватці крові не виявлено, що свідчить про безперервну деструкцію суглобового хряща. Під час застосування ТАП у пацієнтів з ТК та ПТОА спостерігається поступове зменшення вмісту аггрекану, що може свідчити про зменшення дегенеративних процесів у хрящі під впливом тромбоцитарних біологічно-активних речовин.