Післядипломна підготовка лікарів загальної практики: нагальні питання експертизи стійкої непрацездатності
##plugins.themes.bootstrap3.article.sidebar##
##plugins.themes.bootstrap3.article.main##
Анотація
У статті висвітлені актуальні питання післядипломної підготовки лікаря загальної практики–сімейного лікаря щодо надання висококваліфікованої експертної допомоги в новітніх умовах реорганізаційних змін системи охорони здоров’я України на шляху європейського вибору.
Мета дослідження: розроблення на основі діючих державних нормативно-правових документів покрокового алгоритму дій лікаря загальної практики–сімейного лікаря щодо направлення хворого (інваліда) на медико-соціальну експертну комісію (МСЕК).
Матеріали та методи. Для вирішення поставленої мети використана низка Наказів Міністерства охорони здоров’я України: No 378 від 10.06.2007 р., No 110 від 14.02.2012 р. та No 72 від 23.02.2001 р., які регламентують ведення та направлення на МСЕК хворих з ознаками інвалідності та інвалідів для вирішення медико-соціальних питань, у тому числі продовження листка непрацездатності, визначення групи інвалідності та рекомендацій щодо медичної, соціальної, професійної та трудової реабілітації.
Результати. Відповідно до сучасних вимог медико-санітарної допомоги населенню сімейний лікар повинен бути готовий вирішувати цілу низку експертних, медико-соціальних та реабілітаційних питань. Використання лікарем загальної практики–сімейним лікарем запропонованого алгоритму дій сприятиме більш швидкому вирішенню завдань щодо забезпечення своєчасного направлення хворого (інваліда) на МСЕК.
Заключення. Медико-соціальна експертиза є невід’ємною частиною роботи лікаря загальної практики–сімейного лікаря. Вона має велике клінічне, соціально-економічне і правове значення. Знання шляхів вирішення медико-соціальних проблем хворих та інвалідів виводять фахівця в області сімейної медицини на більш високий рівень багатопланової комплексної допомоги хворим, інвалідам та членам їхніх сімей. Покроковий алгоритм дій, викладений у дослідженні, ґрунтується та відповідає основним положенням діючих нормативно-правових державних документів. Використання даного алгоритму у діяльності лікаря загальної практики–сімейного лікаря сприятиме вирішенню завдань сучасної медицини: забезпечення універсальності, широкопрофільності та комплексності у вирішенні проблем, пов’язаних зі здоров’ям українців, щодо надання висококваліфікованої медико-експертної допомоги.
##plugins.themes.bootstrap3.article.details##
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License.
Автори зберігають авторське право, а також надають журналу право першого опублікування оригінальних наукових статей на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International License, що дозволяє іншим розповсюджувати роботу з визнанням авторства твору та першої публікації в цьому журналі.
Посилання
Комплексні заходи щодо впровадження сімейної медицини в систему охорони здоровʼя: Постанова Кабінету Міністрів України від 20 червня 2000 р. No 989.
Концепція Державної програми розвитку первинної медико-санітарної допомоги на засадах сімейної медицини на період до 2010 р.: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 24.07.2006 р. No 421.
Питання медико-соціальної експертизи: Постанова Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 р. No 1317.
Поживілова О.В. Запроваджено нову спеціальність 14.01.38 – загальна практика–сімейна медицина. [Електронний ресурс] – Доступ у мережі http://www.confcontact.com/20101224/5_pozhivil.php.
Про затвердження окремих документів з питань сімейної медицини: Наказ МОЗ України: від 23.02.2001 р. No 72 // Зб. нормативно-директивних документів з охорони здоров’я України. – 2012. – No 7. – С. 24–74.
Про затвердження форм звітності з питань охорони здоров’я та інструкції щодо їх заповнення: Наказ МОЗ України: від 10.06.2007 р. No 378 // Зб. нормативно-директивних документів з охорони здоров’я. – 2007. – No 10. – С. 12–14.
Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров’я незалежно від форми власності та підпорядкування: Наказ МОЗ України: від 14.02.2012 р. No 110 //Зб. нормативно-директивних документів з охорони здоров’я України. – 2012. – No 7. – С. 40–44.
