Система охорони здоров’я та підготовки медичних кадрів у Республіці Казахстан. Українсько-казахстанська співпраця в галузі сімейної медицини

Abstract

Республіка Казахстан, як і Україна, успадкувала від радянського періоду систему охорони здоров’я, побудовану за моделлю Семашко, тобто охорона здоров’я перебувала у власності держави, функціонувала на основі централізованого планування, і одним з її ключових принципів був загальний і безкоштовний доступ населення до медичної допомоги. Після здобуття у 1991 році незалежності Казахстану довелося розробляти власну політику і систему планування в галузі охорони здоров’я. Багато функцій Міністерства охорони здоров’я були децентралізовані і передані регіонам, обласні департаменти охорони здоров’я володіли значним ступенем самостійності. У 90 х роках ХХ ст. число лікарень і лікарняних ліжок було скорочено, але фінансування залишалося орієнтованим переважно на стаціонарну допомогу, незважаючи на збільшення частки витрат на надання первинної медико санітарної допомоги (ПМСД). Забезпеченість населення медичними працівниками знизилася, найбільша концентрація медичних кадрів спостерігалася у великих містах, якість підготовки та перепідготовки медичних кадрів залишалася низькою, а зарплата працівників охорони здоров’я була істотно нижче середньої заробітної плати в економічній сфері країни.