Сімейна Медицина. Європейські практики

Некислотні НПЗП у лікуванні післятравматичного персистуючого синовіту колінного суглоба: безпека та ефективність

Олександр Бур’янов, Тарас Омельченко, Людмила Хіміон, Олена Турчин — ср, 24 вер 2025 00:00:00 +0300

Персистуюче запалення – це тривалий запальний процес, який зберігається навіть за відсутності явних клінічних симптомів. Таке запалення може виникати та персистувати в суглобі при пошкодженнях різного характеру, особливо у пацієнтів із супутнім остеоартритом із запальним фенотипом / ендотипом.

Мета дослідження: аналіз ефективності та безпеки застосування набуметону при лікуванні пацієнтів із персистуючим синовітом (тривалістю понад 3 тиж.) на тлі гострих і дегенеративних пошкоджень менісків колінного суглоба, які були ліковані хірургічно.

Матеріали та методи. За дизайном клінічне дослідження побудоване як рандомізоване, проспективне, порівняльне з розподілом хворих за двома групами: основна група – ОГ (n = 30 осіб), група порівняння – ГП (n = 30 учасників). Середній вік пацієнтів становив 44,3 ± 2,7 року. Хворих жіночої статі – 41 (68%), чоловічої – 19 (32%). При рентгенологічному обстеженні з функціональним навантаженням в обох групах визначали ознаки ранніх стадій остеоартрозу 1–2-го ступеня за класифікацією Kellgren – Lawrence. У дослідження включали пацієнтів із дегенеративними та гострими пошкодженнями менісків колінного суглоба, які були ліковані хірургічно (артроскопічно) та в яких у післяопераційний період, після стандартного курсу медикаментозної терапії та реабілітації, спостерігався персистуючий тривалий синовіт, що визначався клінічно й за даними ультразвукового дослідження упродовж 3 тиж. після операції.

В ОГ з метою усунення запального процесу пацієнтам призначався набуметон у добовій дозі 1000 мг (500 мг 2 рази на добу) упродовж 10 діб. Надалі, з метою оцінки ефективності лікування та стійкості клінічного ефекту, хворим призначався цей самий нестероїдний протизапальний препарат (НПЗП) у дозі 500 мг 1 раз на добу «на вимогу» терміном до 1 місяця. У ГП пацієнтам призначався класичний безрецептурний НПЗП ібупрофен у дозі 400 мг 2 рази на добу впродовж аналогічного періоду (10 діб). Надалі, як і в ОГ, впродовж 1 місяця пацієнтам призначали аналогічний НПЗП у дозі 400 мг 1 раз на добу «на вимогу». Аналіз ефективності та безпеки проводили до лікування, через 10 діб і через 1 місяць після його початку на підставі оцінки наступних критеріїв та параметрів: інтенсивність болю за візуальною аналоговою шкалою (ВАШ), функціональний стан за шкалою Лісхольма, наявність навколосуглобового набряку за індексом Дойла, середньотижнева потреба у НПЗП після 10-денного курсу лікування, оцінка безпеки та переносимості призначених НПЗП.

Результати. Через 10 діб за ВАШ в обох групах був досягнутий добрий знеболювальний ефект, що становив 19,4 ± 0,7 проти 22,9 ± 0,4, різниці між групами не виявлено (p = 0,089). Протягом наступних 3 тиж. у пацієнтів ОГ спостерігався стійкий знеболювальний ефект і відсутність потреби в прийомі набуметону «на вимогу». Водночас у ГП навпаки відзначалася тенденція до поступового посилення болю: 15,1 ± 0,1 проти 23,7 ± 0,3, різниця між групами стала достовірною (p = 0,012), а необхідність прийому ібупрофену «на вимогу» становила 844,6 ± 15,2 мг на тиж. (≈ 400 мг – 2 рази на тиж.). Оцінка за шкалою Лісхольма продемонструвала кращий функціональний результат в ОГ як через 10 діб: 86,9 ± 0,8 проти 77,1 ± 0,3 (p = 0,029), так і через 1 місяць: 94,8 ± 0,8 проти 78,9 ± 0,3 (p = 0,034). Оцінка за індексом Дойла також продемонструвала статистичну різницю між групами як через 10 діб: 12,8 ± 0,6 проти 15,1 ± 0,4 (p = 0,048), так і через 1 місяць: 8,6 ± 0,7 проти 16,3 ± 0,4 (p = 0,016). При цьому пацієнти ГП продовжували прийом НПЗП (ібупрофену) в середньотижневій дозі 844,6 ± 15,2 мг (щонайменше 400 мг – 2 рази на тиж.), тоді як у пацієнтів ОГ не було потреби у прийомі НПЗП «на вимогу». За кількістю пацієнтів із небажаними побічними ефектами різниці між групами не виявлено: 5 (16%) проти 7 (23%) (р > 0,05). Однак за частотою виникнення окремих побічних явищ встановлено, що біль і дискомфорт в епігастрії та нудота рідше виникали в ОГ: 6% проти 23% та 6% проти 20% (p < 0,05).

Висновки. Важливим елементом лікування пацієнтів із післятравматичним персистуючим синовітом на тлі остеоартриту із запальним ендотипом / фенотипом є раціональний вибір тропного до синовіальної оболонки, безпечного протизапального препарату в адекватній дозі та з ефективним курсом, який може бути тривалішим за стандартний. Таким вимогам відповідає некислотний НПЗП набуметон.

Вентилятор-асоційована пневмонія у поранених військовослужбовців у період бойових дій

ср, 24 вер 2025 00:00:00 +0300

Упродовж тривалого часу вентилятор-асоційована пневмонія (ВАП) залишається поширеною госпітальною інфекцією, проте її діагностика та лікування потребують постійного оновлення.

Мета дослідження: визначення особливостей клінічного перебігу, діагностики та лікування ВАП у поранених військовослужбовців.

Матеріали та методи. Було обстежено 47 поранених із ВАП, які перебували на стаціонарному лікуванні в Національному військово-медичному клінічному центрі «Головний військовий клінічний госпіталь» Міністерства оборони України в період із квітня 2022 по вересень 2024 року.

Критеріями включення в дослідження були: 1) наявність поранення; 2) встановлення рентгенологічно підтвердженого діагнозу ВАП; 3) перебування на штучній вентиляції легень (ШВЛ). Критерії виключення: клінічні та рентгенологічні ознаки, які вимагають проведення диференціальної діагностики із захворюваннями специфічної етіології (туберкульоз).

Хворі були розподілені на дві групи: 1-ша – 22 військовослужбовці з «ранньою» ВАП, 2-га – 25 військовослужбовців із «пізньою» ВАП. Проводили аналіз таких показників: вид поранення та його тяжкість, термін виникнення – рання або пізня, термін перебування пацієнта на ШВЛ, оцінювання результатів загальноклінічних методів досліджень, бактеріологічного дослідження мокротиння, даних рентгенограм органів грудної порожнини, результатів лабораторних та інструментальних методів дослідження, ефективність антибіотикотерапії.

Результати. Вивчення розподілу пацієнтів за характером пошкоджувального фактора показало, що основним видом поранення в обох групах була мінно-вибухова травма – 78,3% (18 осіб) та 84,0% (21 пацієнт) відповідно, а вогнепальне та осколкове поранення спостерігалося у вірогідно меншої кількості хворих. В обох групах переважало двобічне ураження легень: 77,3% – у 1-й та 80,0% – у 2-й групах. У разі однобічної локалізації ВАП було виявлено полісегментарну інфільтрацію, яка ускладнилася абсцедуванням у 20,0% випадків, ексудативним плевритом – у 13,7%. У переважної більшості пацієнтів в обох групах відзначали торако-абдомінальну травму, поєднану з відкритою черепно-мозковою, та торако-скелетну травму, поєднану із закритою черепно-мозковою. У всіх поранених із ВАП було виявлено високий рівень С-реактивного білка без вірогідних відмінностей між групами – 96,5 ± 0,5 мг/л – у 1-й та 102,1 ± 0,4 мг/л – у 2-й групі відповідно (р > 0,05). Сироваткова концентрація прокальцитоніну була вірогідно вищою у 2-й групі й становила 4,07 ± 0,05 нг/мл (р < 0,05), що може слугувати додатковим маркером до шкали CPIS при встановленні діагнозу ВАП. Аналіз чинників розвитку ВАП продемонстрував високий відсоток виявлення комбінації високопатогенних збудників із достовірною відмінністю між групами (р < 0,05, χ² = 11,8): 64,0% – у 2-й групі та 27,3% – у 1-й. У 2-й групі пацієнтів було виявлено значний відсоток штамів Pseudomonas aeruginosa, Acinetobacter, Proteus mirabilis, Klebsiella pneumoniae.

Висновки. Комплексне клініко-функціональне обстеження поранених військовослужбовців із ВАП показало, що розвиток госпітальної інфекції відбувається на тлі масивних множинних і поєднаних поранень із залученням багатьох систем організму. Етіологічними чинниками ВАП є високовірулентні та полірезистентні мікроорганізми – передусім Acinetobacter, Pseudomonas aeruginosa, Proteus mirabilis, Klebsiella pneumoniae та різні види мікст-інфекцій. Виділені патогенні збудники характеризуються полірезистентністю до антибактеріальних препаратів, зберігаючи чутливість лише до колістиметату натрію, цефоперазону/сульбактаму та амікацину. З урахуванням тяжкості перебігу, пізніх термінів виникнення та високої вірулентності збудників стартова емпірична антибіотикотерапія включала два препарати широкого спектра дії, які володіють антисиньогнійною активністю та впливають на грамнегативні мікроорганізми.

Хронічний Лайм-бореліоз. Клінічний випадок

ср, 24 вер 2025 00:00:00 +0300

Довготривалі (роками) неврологічні та ревматичні симптоми після перенесеного Лайм-бореліозу (ЛБ), як-от втомлюваність, порушення сну, артралгія, міалгія, погіршення пам’яті, цефалгія, визначають як хронічний ЛБ (ХЛБ). Загальної думки серед фахівців щодо причин хронізації не існує. Деякі клініцисти припускають персистенцію B. burgdorferi, але більшість пояснює виникнення ХЛБ індукцією аутоімунних реакцій із переважно ревматичною та неврологічною симптоматикою. Частка пацієнтів після виявлення ХЛБ не мала звичних анамнестичних діагностичних орієнтирів (артрит, еритема, факт контакту з кліщем), не обстежувалася та, відповідно, не лікувалися. За відсутності специфічності в клінічній картині не завжди виникає думка про ХЛБ, тому іноді вкрай тяжка, але неспецифічна симптоматика пізнього ЛБ помилково пояснюється метаболічними, запальними, неопластичними чи інфекційними захворюваннями, фіброміалгією або синдромом хронічної втоми.

Мета дослідження: висвітлення проблеми ХЛБ на прикладі клінічного випадку пацієнтки з довготривалим суглобовим синдромом, іншими ревматичними та неврологічними скаргами доволі високої інтенсивності. За усіма формальними ознаками, діагностична гіпотеза про дебют ревматоїдного артриту (РА) була обґрунтованою. Однак деякі клінічні обставини значно зменшували вірогідність саме РА. Були відсутні специфічні суглобові деформації та симетричність ураження, цілком благополучна картина результатів додаткових методів дослідження, відсутність активності маркерів системної запальної реакції, залишалося нез’ясованим походження неврологічних скарг. Цілеспрямовано збирали анамнез про контакт із кліщем, еритему, а також інші загальні симптоми гострого інфекційного захворювання в минулому, які пацієнтка заперечувала. Після серологічного дослідження методом блот-аналізу було отримано результат: IgM B. burgdorferi – позитивний; B. afzelii – позитивний; B. garinii – позитивний; IgG B. afzelii – позитивний.

Клінічний діагноз було сформульовано як Лайм-бореліоз, пізній період, стадія персистентної інфекції; Лайм-артрит,середній ступінь тяжкості; вторинна інфекційна енцефалопатія з розсіяною мікроорганічною симптоматикою, вегетативною дисфункцією, вестибуло-атактичним синдромом. З урахуванням наявності активного артриту застосовано антибактеріальні та протизапальні засоби. Надалі ми рекомендували нестероїдні протизапальні препарати тільки за потреби, і як основне лікування – дулоксетин 30 мг на добу. Через 1 рік після госпіталізації ми спостерігали мінімізацію симптоматики, а також тривалі проміжки її повної відсутності. Припухлість і чутливість суглобів не відзначалися. При цьому через 3 і 6 міс. результати блот-аналізів на IgM та IgG залишалися позитивними та аналогічними попередньому.

Завдяки активному накопиченню, систематизації та аналізу епідеміологічних, експериментальних і клінічних даних, своєчасна констатація діагнозу ХЛБ, за наявності типових орієнтирів підозри на цей патологічний стан, дає змогу уникнути діагностичних помилок; великої кількості зайвих лабораторно-інструментальних досліджень; небажаної, а іноді навіть небезпечної фармакотерапії. Розуміння різноманіття проявів ХЛБ потребує вирішення багатьох прикладних, а, можливо, і фундаментальних питань, пов’язаних із хронізацією ЛБ, оскільки для сімейних лікарів загалом і лікарів-терапевтів чіткі діагностичні орієнтири, а також рекомендації щодо маршруту пацієнта та лікування, вимагають подальшого удосконалення. Обізнаність про основні синдроми ХЛБ, зокрема широкий спектр неврологічної симптоматики та проявів із боку кістково-м’язової системи, дозволяє оптимізувати диференціально-діагностичний пошук, але не гарантує уникнення помилок, оскільки клінічний аспект позитивної серології ХЛБ практично не є його обов’язковим фактором діагностики.

Клінічний випадок пізньої діагностики пухлини Панкоста

ср, 24 вер 2025 00:00:00 +0300

У статті наведено клінічний випадок, який наочно ілюструє поширений прояв пухлини Панкоста та наголошує на необхідності підтримки високого рівня клінічної настороженості при появі симптомів, що можуть свідчити про це захворювання.

Пухлина Панкоста (ПП) – це злоякісне новоутворення верхньої борозни легені («пухлина верхньої борозни легені»), що супроводжується його проростанням у верхні ребра, нижні хребці шийного відділу, нервово-судинний пучок та інші прилеглі анатомічні зони та структури. Це небезпечне злоякісне захворювання проявляється характерною симптоматикою, а його клінічні ознаки включають два основні синдроми: синдром Панкоста – Тобіаса (симптоми ураження плечового сплетення) та синдром Бернара – Горнера (ураження симпатичної нервової системи – птоз, міоз, енофтальм). Важливо, що іноді у пацієнта можуть спостерігатися обидва симптоми одночасно, проте найчастіше виявляється лише один із них. Окрім цього, можуть спостерігатися й інші ознаки, характерні для інших форм раку (втрата сил, необґрунтоване зменшення маси тіла).

Дотепер остаточно не з’ясовано, які саме фактори призводять до виникнення та розвитку ПП, однак відомо, що тютюнопаління є основною причиною приблизно у 80–85% зареєстрованих випадків.

Загальний прогноз для пацієнтів із цим захворюванням залишається несприятливим. 5-річна виживаність при цій формі раку легені становить близько 30%, а у разі ранньої діагностики та своєчасно розпочатого лікування цей показник може зростати до 75%. Лікування включає міждисциплінарний підхід із залученням торакального хірурга, радіоонколога та онколога-терапевта.

Описаний клінічний випадок підкреслює важливість ретельно зібраного анамнезу, призначення необхідних методів діагностики та прискіпливості при проведенні диференційної діагностики й оцінці ознак, які можуть свідчити про наявність ПП.

Адаптація та валідація україномовної версії шкали прихильності до лікування Morisky Medication Adherence Scale-8 (MMAS-8) у пацієнтів із HBV- та HCV-інфекцією

ср, 24 вер 2025 00:00:00 +0300

Попри сучасні ефективні підходи до лікування інфекцій, спричинених вірусами гепатиту В (HBV) та С (HCV), підтримання тривалої прихильності пацієнтів до противірусної терапії залишається складним завданням. Для її оцінювання необхідний простий та ефективний інструмент, яким є опитувальник Morisky Medication Adherence Scale-8 (MMAS-8), визнаний дослідниками з різних країн. Проте до сьогодні не існувало його україномовної версії.

Мета дослідження: переклад, крос-культурна адаптація та валідація україномовної версії шкали прихильності до лікування MMAS-8.

Матеріали та методи. Відповідно до рекомендацій Міжнародного товариства фармакоекономічних досліджень та результатів лікування (ISPOR) здійснено переклад і крос-культурну адаптацію оригінальної англомовної версії опитувальника MMAS-8. У пілотному тестуванні його україномовної версії взяли участь 60 пацієнтів із HBV- або HCV-інфекцією (46 чоловіків і 14 жінок). Оцінювання зрозумілості та складності україномовної версії MMAS-8 виконували за допомогою бальної шкали Лайкерта. Для визначення надійності україномовної версії проводилося повторне опитування (тест-ретест) з інтервалом у 7 днів. Внутрішню узгодженість питань оцінювали за допомогою коефіцієнта α Кронбаха.

Результати. Серед опитаних пацієнтів 80% мали високий рівень прихильності до лікування, 18,3% – середній, 1,7% – низький. Індекси зрозумілості та складності перекладеної версії MMAS-8 становили 1,0/1,0, відповідно. Надійність шкали підтверджено достовірним коефіцієнтом кореляції між результатами тест-ретесту (r = 0,89). Внутрішня узгодженість (коефіцієнт α Кронбаха) становила 0,74 при прийнятному рівні > 0,7.

Висновки. Під час перекладу, адаптації та валідації україномовної версії MMAS-8 було дотримано рекомендацій настанов ISPOR, що забезпечує уникнення упередженості та максимальну семантичну й культурну відповідність опитувальника. Отримані результати свідчать про те, що україномовна версія шкали Morisky Medication Adherence Scale-8 (MMAS-8) є зрозумілим, нескладним у застосуванні, надійним і валідним інструментом для оцінки прихильності до лікування пацієнтів із HBV- та HCV-інфекцією як у клінічній практиці, так і в наукових дослідженнях.

Порушення внутрішньошлуночкової провідності: клінічне значення і прогноз

Ганна Вережнікова, Віктор Куць, Наталія Ліфантьєва, Лілія Ткаченко — ср, 24 вер 2025 00:00:00 +0300

Порушення внутрішньошлуночкової провідності (ВШП) – одна з найчастіших змін, які зустрічаються на електрокардіограмі. Клінічне значення цих змін неоднакове і залежить від варіанта, ступеня, рівня порушення провідності, а також від наявності або відсутності серцево-судинної патології серця, зокрема гіпертрофії, дилатації, вогнищевих змін або фіброзу міокарда. Наявність порушення ВШП може суттєво ускладнювати електрокардіографічну діагностику патології міокарда, в тому числі гострої, зокрема гострого інфаркту міокарда. Порушення провідності можуть з’являтися як ускладнення основного захворювання. Блокада ніжок пучка Гіса призводить до асинхронного скорочення шлуночків, що може негативно впливати на функціональний стан хворих, знижувати ефективність їх лікування. У статті наведено сучасні методи та показання до немедикаментозного лікування пацієнтів із порушеннями ВШП, в тому числі в поєднанні із серцевою недостатністю.

Ревматоїдний артрит та асоційовані патології органів дихальної системи (Огляд літератури)

Аліна Стахова, Олена Кармазіна, Ярослав Кармазін — ср, 24 вер 2025 00:00:00 +0300

Мета дослідження: аналіз частоти патологій органів дихання, які асоційовані з ревматоїдним артритом (РА), їх структури та діагностичних підходів.

Матеріали та методи. З метою досягнення поставленого завдання проведено поглиблений аналіз наукових статей за тематикою патологій органів дихальної системи у хворих із РА в журналах, що індексуються в базах даних SCOPUS, Web of Science, MEDLINE, Google Scholar, UpToDate, ResearchGate.

Пошук у науково-метричних базах був проведений за ключовими словами: “Rheumatoid arthritis”, “Shared epitope”, “Interstitial lung disease”, “Bronchiectasis”, “Bronchiolitis”, “Cricoarytenoid arthritis”, “Common interstitial pneumonia”, “Nonspecific interstitial pneumonia”, “Pleurisy”, “Pleural effusion”, “Follicular bronchiolitis”, “Constrictive bronchiolitis”, “Rheumatoid lung nodules”, “Pulmonary vasculitis”.

Результати. РА – це аутоімунна патологія, яка передусім уражає опорно-руховий апарат, проте наявність позасуглобових проявів часто вказує на тяжкий перебіг та потребує зваженого підходу щодо лікування цієї категорії пацієнтів. Частота РА в Європі становить 0,5–1%, причому залучення органів дихальної системи в патологічний процес, що трапляється у 30–40% випадків, сприяє суттєвому зростанню смертності. Клінічні прояви ураження органів дихання при РА можуть бути слабко вираженими або навіть відсутніми, тому питання менеджменту таких патологій у контексті пацієнтів із РА на сьогодні залишається відкритим. У цьому огляді літератури висвітлено актуальну інформацію щодо залучення органів дихальної системи у пацієнтів із РА. Найчастішими патологіями дихальної системи є інтерстиціальне захворювання легень (ІЗЛ), асоційоване з РА (РА-ІЗЛ) – 19–66%, крикоаритеноїдит – 54–72% та плевральний випіт / плеврит – до 70%. Менш частими патологіями є бронхіоліт і бронхоектатична хвороба – до 30% обидва, а частота легеневих ревматоїдних вузликів, легеневого васкуліту та токсичної дії ліків варіюють у межах 1%. Передусім описано патерни ІЗЛ та їх частоту: звичайна інтерстиціальна пневмонія (6–66%), неспецифічна інтерстиціальна пневмонія (14–57%), організаційна пневмонія (0–11%), а дифузне альвеолярне ураження, гостра інтерстиціальна пневмонія та облітераційний бронхіоліт є значно рідкісними випадками. РА-ІЗЛ активно вивчалося впродовж останніх років та пов’язане з ураженням дихальних шляхів, васкулярної системи легень та плеври у хворих на РА. Комп’ютерна томографія високої роздільної здатності (КТвр) та функціональні дихальні тести (ФДТ) є методиками, яким варто віддавати перевагу під час діагностики РА-ІЗЛ, а торакоцентез під ультразвуковим контролем із подальшим аналізом плевральної рідини є методикою першої лінії при визначенні ураження плеври. Важливо зазначити, що куріння, похилий вік, чоловіча стать, високі титри антитіл і висока активність РА, а також токсична дія препаратів на легені в поєднанні з генетичними факторами є провідними у ризику розвитку ІЗЛ, що дає можливість шляхом немедикаментозної та медикаментозної терапії вплинути на зазначені модифіковані фактори. Крім РА-асоційованих патологій у половини пацієнтів може визначатися хронічне обструктивне захворювання легень (ХОЗЛ), перебіг якого ускладнений РА, що робить процес диференціальної діагностики досить важким.

Висновки. РА може характеризуватися не лише як патологія опорно-рухового апарату, але і як хвороба, що одночасно уражає також інші системи організму. Хоча ураження органів дихальної системи при РА може становити 30–40%, проте його вплив на якість життя пацієнтів та прогноз досить значний. Аналіз сучасних наукових публікацій дає уявлення не тільки про частоту ураження дихальної системи при РА, а й визначає структуру цих патологій: найчастіше діагностуються 2 патерни РА-ІЗЛ (звичайна та неспецифічна інтерстиціальні пневмонії), крикоаритеноїдит та плевральний випіт / плеврит, що асоційовані з РА, а також ХОЗЛ; менш частими є ураження дихальних шляхів великого та дрібного калібру, а найбільш рідкісними станами – ревматоїдні легеневі вузлики, ревматоїдний легеневий васкуліт та ятрогенна дія ліків. КТвр та ФДТ дають змогу діагностувати більшість патологій дихальної системи при РА, проте у випадку плеврального випоту / плевриту першість належить торакоцентезу з аналізом плевральної рідини. Розуміння особливостей ураження органів дихальної системи у пацієнтів із РА дозволить окреслити підхід до діагностики зазначених станів із метою створення індивідуального плану лікування цієї категорії хворих.

Роль генетичних факторів у патогенезі гострої ревматичної лихоманки та ревматичної хвороби серця (Огляд літератури)

Khuraman Safarova — ср, 24 вер 2025 00:00:00 +0300

Гостра ревматична лихоманка (ГРЛ) та ревматична хвороба серця (РХС) досі належать до захворювань, патогенез яких залишається неповністю зрозумілим, питання їхньої багатофакторної природи широко обговорюється в літературі. Генетичні, екологічні, імунологічні, гормональні, інфекційні та інші фактори активно беруть участь у розвитку ревматичного процесу. На відміну від класичних генетичних захворювань, при яких багато різних генів і їхніх комбінацій сприяють виникненню та прогресуванню патології, ГРЛ є генетично гетерогенним захворюванням, яке переважно обумовлено генетичною недосконалістю імунорегуляторних процесів. Згідно з численними дослідженнями, ризик розвитку ревматичного процесу пов’язаний із носієм антигену головного комплексу гістосумісності класу II human leukocyte antigen (HLA)-DR4 та HLA-DR1, який включає понад 20 алелів. Активно обговорюється також роль інших генетичних факторів, не пов’язаних безпосередньо з HLA-DR. До них належать поліморфізм генів манозозв’язувального лектину-2 (MBL2), фіколіну-1 (FCN1) та фіколіну-2 (FCN2), фактора некрозу пухлини (TNF), антагоніста рецептора інтерлейкіну-1 (IL1RN), трансформівного фактора росту β1 (TGFβ1) тощо. Однак слід зазначити, що наявні на сьогодні результати досліджень є суперечливі, деякі з них мають низку обмежень, що пов’язано з розміром вибірки.

Отже, згідно з даними літератури, проаналізовано прямий зв’язок цих генів зі схильністю до ГРЛ та РХС. Можна зробити висновок, що на сьогодні подальше вивчення наявності таких генів у пацієнтів із ревматичним процесом є дуже актуальним для оцінювання їхнього впливу на ризик розвитку патології, клінічні варіанти перебігу, ефективність терапії та прогноз для хворих.

Клінічні прояви негоспітальної пневмонії у пацієнтів із коронавірусною хворобою (COVID-19): огляд літератури

Тетяна Сагайдак, Наталя Скороходова, Ольга Коміссарова — ср, 24 вер 2025 00:00:00 +0300

Негоспітальна пневмонія при COVID-19 характеризується різноманітними клінічними особливостями – від початкових симптомів, подібних до перебігу неускладненої коронавірусної інфекції, до характерних респіраторних проявів, зокрема задишки та кашлю, а також специфічних радіологічних ознак, виявлених на рентгенограмі й комп’ютерній томографії (КТ) органів грудної клітки. Динаміка розвитку симптомів може слугувати орієнтиром для визначення стадії захворювання та прогнозування перебігу пневмонії. Порівняння з іншими формами негоспітальної пневмонії виявляє як спільні, так і відмінні риси, зокрема унікальні симптоми, як-от втрату нюху та смаку, а також характерні патерни ураження легень за даними КТ.

Клінічні прояви можуть відрізнятися між певними групами пацієнтів, зокрема в осіб літнього віку, в яких захворювання може мати атиповий перебіг. Чоловіки мають вищий ризик інфікування, у них частіше спостерігаються тяжкі симптоми, високий рівень запалення, тяжкі випадки пневмонії, госпіталізації у відділення інтенсивної терапії та летальні наслідки. Вплив супутніх захворювань на смертність від COVID-19 є більш вираженим у жінок, особливо несприятливим є вплив деменції та серцевої недостатності на ризик летального наслідку від COVID-19.

Розпізнавання клінічних особливостей є важливим для своєчасної діагностики, ухвалення обґрунтованих рішень щодо лікування та покращення клінічних результатів у пацієнтів із негоспітальною пневмонією, асоційованою з COVID-19. Необхідні подальші дослідження для глибшого розуміння та оптимізації лікування цього складного захворювання.

Компетенції лікарів загальної практики – сімейних лікарів щодо надання комплексної онкологічної медичної допомоги населенню на первинному рівні

Геннадій Слабкий, Олена Щербінська, Юрій Шень, Володимир Маркович — ср, 24 вер 2025 00:00:00 +0300

Мета дослідження: експертне визначення компетенцій, необхідних сімейним лікарям для надання комплексної онкологічної медичної допомоги на первинному рівні.

Матеріали та методи. Дослідження ґрунтується на експертній оцінці компетенцій, необхідних сімейним лікарям для надання комплексної онкологічної медичної допомоги населенню на первинному рівні. До складу незалежних експертів увійшли 17 організаторів охорони здоров’я, 7 лікарів-онкологів і 12 сімейних лікарів. Конфіденційність інформації про експертів збережено. Дослідження здійснювали за допомогою таких методів: бібліосемантичний, експертних оцінок, медико-статистичний (для розрахунку відносних показників за результатами експертизи) та структурно-логічного аналізу.

Результати. За результатами експертної оцінки визначено компетенції, необхідні сімейним лікарям для надання населенню послуг онкологічного профілю на первинному рівні. За функціональним призначенням компетенції сімейних лікарів поділено на такі групи:

– необхідні для виконання організаційних функцій;

– необхідні для ефективної комунікації з цільовими групами населення;

– необхідні для забезпечення профілактичної діяльності;

– необхідні для організації медичного забезпечення пацієнтів зі злоякісними новоутвореннями на рівні первинної медико-санітарної допомоги.

Експерти визначили оптимальні шляхи формування необхідних компетенцій у сімейних лікарів для надання медичних послуг онкологічного профілю. До них належать: короткотривалі тренінги, курси тематичного вдосконалення, телекомунікації з лікарями-консультантами, майстер-класи, стажування на робочому місці у надкластерному спеціалізованому закладі охорони здоров’я.

Висновки. Упровадження визначених експертами компетенцій сімейних лікарів у практику охорони здоров’я сприятиме забезпеченню населення доступною та ефективною онкологічною медичною допомогою на первинному рівні.

Функціонально-організаційна модель профілактики хронічного болю, пов’язаного з бойовою травмою

Андрій Строкань — ср, 24 вер 2025 00:00:00 +0300

Згідно з результатами численних досліджень, хронічний біль (ХБ) становить не лише індивідуальну проблему для пацієнта, а і є суттєвим навантаженням на системи охорони здоров’я. Значний інтерес викликає вивчення впливу демографічних, клінічних характеристик та факторів військової історії на формування ХБ після звільнення з військової служби.

Мета дослідження: висвітлити функціонально-організаційну модель комплексної профілактики ХБ, пов’язаного з бойовою травмою за результатами дослідження проблем ХБ в Україні.

Матеріали та методи. Під час проведення дослідження використано такі методи: бібліосемантичний, структурно-логічного аналізу, описового моделювання. Методичною основою дослідження став системний підхід, а також результати соціологічного опитування, проведеного з 19 березня по 9 травня 2025 року серед військових пацієнтів із пораненнями й ампутаціями кінцівок. Збір даних здійснювався двома методами: за допомогою індивідуальних інтерв’ю (face-to-face) та самозаповнення анкет респондентами. Похибка не перевищує 3,1% (без урахування дизайн-ефекту). Усього опитано 1015 респондентів. Для оцінювання напрямку та сили зв’язку між кількісними та якісними (ординальними) змінними застосовували непараметричний кореляційний аналіз Спірмена (Spearman’s rank-order correlation coefficient, ρ). Коефіцієнт ρ коливається від –1 до +1, де значення, близькі до ± 1, вказують на сильний монотонний зв’язок, а близькі до 0 – на його відсутність. Порогова величина рівня вірогідності усіх розрахованих ознак була прийнята за α < 0,05 (р < 0,05) із вказівкою точного значення рівня достовірності р.

Результати. У статті висвітлено проблеми ХБ не лише медичного характеру, а й соціально-економічного. Ураховуючи інноваційні міжнародні практики щодо профілактики ХБ у пацієнтів із бойовою травмою та результати власного дослідження щодо проблем ХБ в Україні, ми за системним підходом розробили функціонально-організаційну модель комплексної профілактики ХБ у пацієнтів із бойовою травмою. Передумовами розробки моделі стали: несвоєчасність знеболення пацієнтів після поранення, недотримання етапності знеболювальної терапії від моменту отримання травми до спеціалізованих умов лікування, недосконалі технології знеболювальної терапії в стаціонарних умовах і відсутність системного підходу до реабілітації пацієнтів на етапі первинної медичної допомоги. Міжсекторальний підхід впровадження визначених заходів моделі сприятиме покращенню якості життя ветеранів війни.

Висновки. Розроблена функціонально-організаційна модель комплексної профілактики ХБ у пацієнтів із бойовою травмою дає змогу впровадити ефективні заходи з профілактики ХБ, пов’язаного з бойовою травмою. Це досягається шляхом політичної прихильності держави й удосконалення нормативно-правового забезпечення запропонованих організаційно-лікувальних технологій: своєчасності, етапності, адекватності мультимодального знеболення та реабілітації за міжсекторальним підходом пацієнтів із бойовою травмою.

Стан професійного здоров’я населення в Україні в мирний і воєнний час

Антоніна Нагорна, Наталія Медведовська, Анжела Басанець, Ірина Стовбан — ср, 24 вер 2025 00:00:00 +0300

Професійне здоров’я відображає соціально-економічний розвиток суспільства, якість життя та умови праці населення. Професійні захворювання (ПЗ), нещасні випадки на виробництві залишаються основною причиною смертності, захворюваності, погіршення якості життя працівників.

Мета дослідження: вивчення динаміки закономірностей формування поширеності професійної захворюваності, виробничого травматизму серед працівників в Україні в мирний і воєнний час.

Матеріали та методи. Здійснено системний аналіз професійного здоров’я працівників за принципом суцільної статистичної вибірки первинних даних на всі випадки уперше виявлених в Україні ПЗ, виробничого травматизму за 2020–2024 рр.: у період пандемії COVID-19 (2020–2021) та повномасштабної війни рф проти України (2022–2024). Первинним джерелом статистичної інформації стали дані Пенсійного фонду України, Державної служби України з питань праці, Інституту економіки промисловості НАН України, ДУ «Інститут медицини праці імені Ю. І. Кундієва НАМН України» за означений період дослідження 2020–2024 рр. Матеріали оброблено за загальноприйнятими методами санітарної статистики із застосуванням дескриптивного епідеміологічного аналізу. Використовували оцінювання коефіцієнтів частоти, тяжкості загального травматизму, а також зі смертельним наслідком. Для доказу впливу бойових дій у різних умовах професійної діяльності спеціалістів на їх смертність у результаті травмування було проведено однофакторний дисперсійний аналіз ANOVA з використанням підходу до розгляду непараметричних даних (за методом Крускала – Уолліса). Розглядалися медіанні значення коефіцієнта смертності, розрахованого за формулою: (травмовані зі смертельним наслідком)/(загальну кількість потерпілих з урахуванням періоду фіксації травм та умов роботи в мирний і воєнний періоди). Програмне забезпечення для обробки масиву статистичних даних включало комп’ютерні статистичні пакети програм Statistica 8.0 та Microsoft Excel, додатково застосовували графічний аналіз динаміки формування показників.

Результати. Були виявлені особливості поширеності професійної захворюваності, виробничого травматизму у працівників, зайнятих у різних видах економічної діяльності з урахуванням впливу пандемії COVID-19 і повномасштабної війни рф проти України.

Висновки. Розроблені принципи формування професійного здоров’я населення України в мирний і воєнний час та концептуальні підходи до інтеграції медичної допомоги працюючому населенню на рівні профпатологічної служби щодо профілактики настання випадків ПЗ і нещасних випадків на виробництві дають змогу визначити ступінь їхньої готовності до проведення профілактичних заходів на виробництві.

Поширеність хронічної хвороби нирок у пацієнтів із метаболічним синдромом в Україні

Надія Жердьова, Іван Тодуров, Олександр Плегуца, Олена Степура, Валентин Кирик — ср, 24 вер 2025 00:00:00 +0300

У статті наведено дані щодо поширеності хронічної хвороби нирок (ХХН) у пацієнтів із метаболічним синдромом в Україні. Було проведено скринінг ХХН у 316 пацієнтів, які приходили на консультативний огляд до ендокринолога.

Мета дослідження: визначення частоти поширеності хронічної хвороби нирок у пацієнтів із метаболічним синдромом.

Матеріали та методи. Середній вік пацієнтів становив 61,75 ± 0,83 року, індекс маси тіла (ІМТ) – 34,64 ± 0,28 кг/м². Жінок було 56,3%, а чоловіків – 43,7%. Серед обстежених пацієнтів в анамнезі мали цукровий діабет 2-го типу 37,3%, артеріальну гіпертензію – 84,8%, ожиріння – 100%, дисліпідемію – 83,6% осіб. За ІМТ отримано такий розподіл: ожиріння І ст. мали 64,6%, ІІ ст. – 25,3%, ІІІ ст. – 10,1% осіб. Наявність ХХН визначали за допомогою розрахункової швидкості клубочкової фільтрації (ШКФ) (за рівнем креатиніну за формулою CKD-EPI Creatinine), а також за показником альбумінурії – співвідношенням альбуміну до креатиніну.

Результати. Серед обстежених пацієнтів ХХН І ст. діагностовано у 15,8%, ІІ ст. – у 60,4%, ІІІ ст. – у 16,1%, IV ст. – у 6,6% та V ст. – у 0,9% осіб. Співвідношення альбуміну до креатиніну (САК) А1 виявлено у 42,7% випадків, А2 – у 56,6% та А3 – у 0,6% обстежених. При розрахунку ризику розвитку термінальної стадії ХХН у нашому дослідженні низький ризик мали 42,1% обстежених, помірний – 40,5%, високий – 8,9%, дуже високий – 8,5% пацієнтів. Відзначено негативний вплив HbA1c на ШКФ (коефіцієнт регресії В = –0,018; 95% довірчий інтервал (ДІ) [від –0,031 до –0,005], р = 0,008), а також позитивний взаємозв’язок із САК (коефіцієнт регресії В = 12,27; 95% ДІ [4,67–19,88], р = 0,002). За даними регресійного аналізу відзначено позитивний взаємозв’язок між САК та ІМТ (коефіцієнт регресії B = 1,32; 95% ДІ [0,35–2,28], p = 0,08). Отже, збільшення ваги тіла впливає на підвищення САК, але не на ШКФ (коефіцієнт регресії В = 0,002; 95% ДІ [–0,034–0,029], р = 0,89).

Висновки. Серед пацієнтів із метаболічним синдромом ХХН ІІІ–V стадії діагностують у 23,6%. Високий і дуже високий ризик термінальної стадії ХХН зафіксовано у 17,4% осіб. Таким пацієнтам необхідно проводити регулярний моніторинг ШКФ та альбумінурії не рідше ніж 3–4 рази на рік та консервативне лікування під наглядом нефролога. Негативним фактором впливу на ШКФ та САК є глікований гемоглобін та ІМТ. З іншими показниками не було виявлено зв’язку.

Оптимізація діагностики стану здоров’я жінок і чоловіків на тлі метаболічного синдрому в реаліях сьогодення

Олена Михайленко, Олена Єлізарова, Ольга Рудницька, Тетяна Білик — ср, 24 вер 2025 00:00:00 +0300

Попри прогрес у розвитку медицини, суттєве розуміння перебігу різноманітної патології та її впливу на стан здоров’я людини, збереження та зміцнення здоров’я – це один із напрямків державної політики України. Люди повинні мати життя без хвороб, щоб проживати його тривало та якісно, для реалізації своїх задумів, розкриття потенціалу, розвитку родини й суспільства.

Мета дослідження: оцінювання способу життя та репродуктивного, фізичного і ментального здоров’я громадян України для подальшого удосконалення діагностики й стратифікації ризику розвитку метаболічного синдрому.

Матеріали та методи. У дослідженні взяли участь 210 пацієнтів (78,57% жіночої статі та 21,43% чоловічої) від 20 до 49 років, яким було верифіковано метаболічний синдром. Для з’ясування анамнезу, особливостей способу життя та ментального і репродуктивного здоров’я було проведено структуроване інтерв’ю. Також було виконано лабораторно-клінічне обстеження респондентів із визначенням загального холестерину, лептину та індексу HOMA. Аналіз результатів здійснювали за допомогою програми SPSS, v. 26.0. Були використані таблиці спряженості, кореляційний та дисперсійний аналіз.

Результати. Обстеження пацієнтів із метаболічним синдромом показало, що представники чоловічої статі незалежно від віку мали підвищений ризик серцево-судинних захворювань. У молодих жінок віком 20–29 років виявлено високий ризик інсулінорезистентності та розвитку цукрового діабету, а в пацієнток віком 30–39 років спостерігався максимальний рівень лептину, що є потенційно негативним фактором для репродуктивної функції. Заняття спортом і зменшення ваги були позитивними факторами зниження індексу НОМА та лептину незалежно від віку пацієнтів. У кожного четвертого пацієнта спостерігалися симптоми депресії. Близько 20% пацієнтів вживали алкоголь і мали схильність до споживання солодкого. З 2022 по 2024 рік порушення репродуктивної функції відзначали 41,2% жінок та 71,1% чоловіків.

Висновки. Поглиблене комплексне обстеження з одночасним урахуванням демографічних, антропометричних, гемодинамічних, гормональних показників стану здоров’я дозволило вирішити наукове завдання: розширити уявлення про критерії ремоделювання стану здоров’я респондентів і встановити вплив способу життя на визначені класичні та альтернативні чинники, що сприяють розвитку і прогресуванню патологічних станів в обстежених. Ці результати наголошують на необхідності комплексного підходу до лікування та профілактики метаболічного синдрому з урахуванням віку й статі пацієнтів.

Вплив ліраглутиду та дапагліфлозину на серцево-судинний ризик у пацієнтів зі стеатотичною хворобою печінки, асоційованою з метаболічною дисфункцією

Володимир Чернявський, Артем Акімов, Людмила Онищук, Вікторія Тіщенко — ср, 24 вер 2025 00:00:00 +0300

Мета дослідження: оцінка та порівняння ліпідного профілю в пацієнтів із метаболічно асоційованою стеатотичною хворобою печінки (МАСХП) до та після лікування ліраглутидом або дапагліфлозином, а також визначення серцево-судинного ризику за п’ятьма стратифікованими шкалами та аналіз міжгрупових відмінностей.

Матеріали та методи. Проспективне, рандомізоване, паралельне дослідження включало 115 пацієнтів обох статей віком від 26 до 67 років із діагностованою стеатотичною хворобою печінки, асоційованою з метаболічною дисфункцією. Учасники були розподілені на 3 групи: контрольну групу (КГ) – 36 пацієнтів, групу ІА – 41 пацієнт, групу ІВ – 38 пацієнтів. КГ отримувала рекомендації щодо дотримання середземноморської дієти та регулярної фізичної активності помірної інтенсивності (150 хв/тиж.). Група ІА отримувала ті самі немедикаментозні рекомендації з додатковим прийомом дапагліфлозину в дозі 10 мг 1 р/добу. Група ІВ також дотримувалася немедикаментозних рекомендацій і додатково приймала ліраглутид, починаючи з дози 0,6 мг 1 р/добу з щотижневим підвищенням до 1,8 мг. Усі пацієнти дотримувалися призначених рекомендацій протягом 3 місяців.

На первинному візиті пацієнтів оцінювали показники ліпідограми, артеріального тиску та розраховували серцево-судинний ризик за п’ятьма стратифікованими шкалами: Globorisk tool, Framingham Risk Score (10-річна оцінка ризику), American College of Cardiology (ACC) / American Heart Association (AHA) ASCVD Risk Calculator (10-річна оцінка ризику серцево-судинних захворювань або інсульту; алгоритм 2013 р.), Prospective Cardiovascular Münster (PROCAM) Score та World Health Organization (WHO) CVD risk chart. Через 3 місяці ці ж показники були повторно оцінені та прораховано серцево-судинний ризик.

Результати. Статистично значуще покращення показників ліпідограми спостерігалося в усіх групах після лікування. Рівні загального холестерину, ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНЩ) та тригліцеридів значно знизилися, а рівень ліпопротеїнів високої щільності (ЛПВЩ) підвищився (p < 0,001 для всіх показників). У групі IB підвищення рівня ЛПВЩ було більш вираженим порівняно з КГ (p = 0.02). Серцево-судинний ризик значно знизився в усіх групах (p < 0.05), причому спостерігалися стійкі зниження за всіма п’ятьма шкалами. Статистично значущих міжгрупових відмінностей щодо зниження серцево-судинного ризику не виявлено (p > 0.05).

Висновки. І ліраглутид, і дапагліфлозин значно покращували ліпідний профіль та знижували серцево-судинний ризик у пацієнтів із МАСХП. У всіх групах відзначено зниження рівнів загального холестерину, ЛПНЩ, а також підвищення рівня ЛПВЩ, причому останнє було більш вираженим у групі, що отримувала ліраглутид. Значущих міжгрупових відмінностей у зниженні загального холестерину, ЛПНЩ, тригліцеридів і загального серцево-судинного ризику не виявлено, що свідчить про подібну ефективність обох методів лікування. Водночас більш значне підвищення рівня ЛПВЩ у групі ліраглутиду вказує на його потенційну перевагу в корекції ліпідного метаболізму.

Можливості покращення результатів лікування пацієнтів з артеріальною гіпертензією та ожирінням на рівні первинної медичної допомоги

ср, 24 вер 2025 00:00:00 +0300

Артеріальна гіпертензія (АГ) та ожиріння є важливими проблемами працездатного населення планети, які потребують розв’язання системою охорони здоров’я. В Україні ожиріння серед дітей і підлітків виявляють у 13,5 осіб на 100 тис. населення, що, за статистичними даними, є значно нижчим, ніж у країнах Європи. Загалом ці відмінності можна пояснити недостатньою увагою до цієї проблеми батьків, сімейних лікарів, суспільства та системи охорони здоров’я в цілому. Більше ніж половина хворих на АГ, яка є основним фактором ризику розвитку потенційно летальних ускладнень серцево-судинних захворювань, має супутнє ожиріння різного ступеня. Жирова тканина, особливо абдомінальна, суттєво впливає на ендокринний, імунологічний гомеостаз організму, а також чинить негативний вплив на ліпідний та вуглеводний обмін, підтримує стан системного запалення в організмі, спричиняючи прогресування атеросклерозу, метаболічного синдрому і пов’язаних із ними захворювань.

Мета дослідження: покращення результатів ведення пацієнтів з АГ та ожирінням на рівні первинної медичної допомоги шляхом застосування холістичного підходу до корекції способу життя й фармакотерапії на основі оцінювання готовності пацієнта до змін.

Матеріали та методи. Дослідження проведено методом когортного проспективного спостереження з детальним обстеженням 128 пацієнтів з АГ (І–ІІ стадія, 1–2-й ступінь) та надлишковою масою тіла або ожирінням (1–2-й ступінь) і 21 пацієнта групи порівняння (ГП). Усім учасникам дослідження здійснено комплекс клініко-лабораторних та інструментальних методів обстеження, надано персоніфіковані рекомендації щодо підтримки або корекції способу життя; пацієнтам з АГ оцінювали готовність до змін способу життя за 5-бальною шкалою, призначали дієтичне харчування (гіпокалорійний варіант DASH-дієти – Dietary Approaches to Stop Hypertension), оптимальний рівень фізичної активності та коригували лікування АГ за потреби. У підгрупу 1 увійшли 64 пацієнти з АГ та ожирінням, які демонстрували високий рівень готовності до змін, їм додатково призначали прийом омега-3 поліненасичених жирних кислот у дозі 1007 мг (у тому числі: ейкозапентаєнової кислоти – 33%, докозагексаєнової кислоти – 22%), коензиму Q10 – 10 мг, вітаміну Е – 3 мг 1 раз на добу під час їди. У підгрупу 2 увійшли 64 пацієнти з АГ та ожирінням і низькою готовністю до змін, які були зіставні за віком і статтю з пацієнтами підгрупи 1.

Оцінювання ефективності запропонованих втручань проводили через 10 міс. із застосуванням статистичного методу класифікації образів. Для обчислення результатів лікування застосовували критерій мінімальної відстані – відстань Махаланобіса. Доцільність обраного методу обґрунтовано значною кількістю досліджуваних показників у динаміці, наочністю та зрозумілістю отриманих оціночних даних і можливістю автоматизувати процес статистичної обробки.

Результати. Для аналізу отримано 31 показник від кожного пацієнта в динаміці лікування та спостереження. Визначена відстань Махаланобіса при включенні в дослідження: між підгрупою 2 та ГП – 45,94 (істотні відмінності), між підгрупою 1 та ГП – 45,87 (істотні відмінності), між підгрупою 1 та підгрупою 2 – 1,59 (однорідні, порівнювані); наприкінці дослідження: між підгрупою 1 та ГП – 28,999 (статистично недостовірні відмінності), між підгрупою 2 та ГП – 59,412 (статистично значущі відмінності), між підгрупою 1 і підгрупою 2 – 3,093 (відстань збільшилася, але не досягає статистичної значущості).

Висновки. 1. Застосування холістичного персоніфікованого підходу до ведення пацієнтів з АГ та ожирінням на рівні первинної медичної допомоги, що базується на оцінці індивідуальної готовності людини до змін способу життя, дозволяє покращити результати лікування як АГ, так і ожиріння. 2. Використання статистичного методу мінімальної відстані Махаланобіса для обробки даних медичного дослідження дозволяє автоматизовано оцінити дані в динаміці, визначити напрям змін досліджуваних параметрів і отримати наочний ілюстративний результат оцінювання.

Ефективність комбінації цитиколіну з гінкго білоба у пацієнтів із помірними когнітивними порушеннями: результати порівняльного дослідження з монотерапією

Лариса Міщенко, Іванна Ревенько, Олена Матова, Марина Моспан — ср, 24 вер 2025 00:00:00 +0300

Серцево-судинні захворювання, серед яких провідне місце посідає артеріальна гіпертензія (АГ), є незалежними факторами ризику розвитку та прогресування когнітивних порушень. Основною стратегією в попередженні розвитку деменції залишається корекція серцево-судинних факторів ризику, а також пошук додаткових шляхів запобігання розвитку та прогресуванню когнітивної дисфункції із залученням нейропротекторної і вазопротекторної терапії.

Мета дослідження: оцінка впливу фіксованої комбінації (ФК) цитиколіну та гінкго білоба (дієтична добавка Аксональ) на показники когнітивної функції у пацієнтів із синдромом помірних когнітивних порушень (ПКП) порівняно з монотерапією цитиколіном або гінкго білоба.

Матеріали та методи. Під час дослідження вивчалася динаміка когнітивних показників у пацієнтів з АГ, які приймали ФК цитиколін/гінкго білоба (дієтична добавка Аксональ) та монотерапію цитиколіном або гінкго білоба протягом 90 днів. У подвійне сліпе дослідження було включено 70 пацієнтів із синдромом ПКП, середній вік яких на момент участі становив 65,30 ± 5,54 року. Усі пацієнти отримували лікування відповідно до чинних стандартів/протоколів надання медичної допомоги, затверджених Міністерством охорони здоров’я України. Когнітивні функції оцінювали за допомогою Монреальського когнітивного тесту (МoCA), таблиць Шульте, символ-цифрового тесту та тесту Струпа.

Результати. Порівняльний аналіз продемонстрував перевагу ФК цитиколін/гінкго білоба над групою монотерапії (цитиколін або гінкго білоба) у вірогідному підвищенні показника інтегрального тесту МoСА на 11,4% (з 23,6 ± 1,5 до 26,3 ± 1,7 бала, р < 0,001), відновленні когнітивних функцій у доменах «виконавчі навички» (0,33 ± 0,65 проти 0,26 ± 0,68 бала, р = 0,03); «увага і навички рахування» (0,09 ± 0,29 проти 0,01 ± 0,52 бала, р = 0,01); «пам’ять, відкладене повторення» (1,57 ± 1,51 проти 0,71 ± 1,51 бала, р = 0,02), а також у покращенні швидкості обробки інформації та концентрації уваги (час на виконання символ-цифрового тесту зменшився на 16% проти 8,3%, р = 0,04); підвищенні когнітивної гнучкості та посиленні когнітивного пізнавального контролю (коефіцієнт інтерференції при виконанні тесту Струпа зменшився з 63,3 ± 24,2 до 54,3 ± 33,3 с, р = 0,03), покращенні якості життя – до 97% за шкалою оцінки якості життя SF-36 (Short Form 36 Health Survey).

Висновки. Терапія подвійною ФК порівняно з монотерапією продемонструвала вищу ефективність у покращенні когнітивних функцій, добру переносимість і високий рівень прихильності до лікування.

Вплив лікування інгібіторами натрійзалежного котранспортера глюкози 2-го типу на рівні окиснених ліпопротеїнів низької щільності, інтерлейкіну-17А та ліпопротеїну (а) у крові хворих на цукровий діабет, які перехворіли на COVID-19

ср, 24 вер 2025 00:00:00 +0300

Цукровий діабет (ЦД) та серцево-судинні захворювання (ССЗ) – фактори, які ускладнюють перебіг COVID-19, а останній – провокує подальші ускладнення цих захворювань. Окиснені ліпопротеїни низької щільності (ЛПНЩ) відіграють вирішальну роль у виникненні атеросклерозу. Інтерлейкін-17 (IL-17) регулює активність NF-κB і стимулює експресію IL-6 – ключових факторів, які спричиняють цитокіновий шторм при COVID-19. Ліпопротеїн (a) (Lp(a)) є генетично обумовленим фактором ризику атеросклерозу та інших ССЗ.

Мета дослідження: дослідити вплив інгібіторів натрійзалежного котранспортера глюкози 2-го типу (іНЗКТГ-2) на рівні окиснених ЛПНЩ, IL-17A та Lp(a) у крові хворих на ЦД, які перехворіли на COVID-19 у 2020–2023 рр.

Матеріали та методи. Кількість окиснених ЛПНЩ, IL-17А та Lp(а) визначали за допомогою наборів для імуноферментного аналізу (Elabscience, США).

Результати. Препарати іНЗКТГ-2 ефективно знижують кількість окиснених ЛПНЩ у крові пацієнтів, які перехворіли на COVID-19. Отримані дані свідчать про високий рівень IL-17A у плазмі крові хворих із ЦД, які перехворіли на COVID-19 2–4 роки тому. За відсутності лікування хворих на ЦД цукрознижувальними препаратами після COVID-19 рівень IL-17A досягає високих значень. У пацієнтів, які перехворіли на COVID-19 у 2020–2023 рр., спостерігався високий рівень Lp(a). Інгібітори НЗКТГ-2 суттєво знижували концентрацію IL-17A та Lp(a) у плазмі крові пацієнтів у пост-COVID-19.

Висновки. Інгібітори НЗКТГ-2 суттєво знижували концентрацію окиснених ЛПНЩ, IL-17A та Lp(a) у плазмі крові пацієнтів із ЦД у постковідному періоді. За відсутності лікування хворих на ЦД цукрознижувальними препаратами при COVID-19 рівні окиснених ЛПНЩ, IL-17A та Lp(a) досягають високих значень. Отже, лікування iНЗКТГ-2 може бути перспективною стратегією щодо зниження рівня окиснених ЛПНЩ, IL-17A та Lp(a) в осіб, що перехворіли на COVID-19, сприяючи покращенню прогнозу в осіб із ЦД у пост-COVID-19.

Оцінювання прихильності до здорового способу життя серед студентів медичних закладів вищої освіти, лікарів-інтернів і лікарів-практиків

Ірина Палій, Катерина Ксенчина, Дмитро Палій, Тетяна Шмигельська — ср, 24 вер 2025 00:00:00 +0300

В Україні рівень смертності від серцево-судинних захворювань стабільно залишається одним із найвищих серед європейських країн. Контроль дотримання принципів здорового способу життя та регулярний скринінг є ключовими для профілактики й своєчасного виявлення хронічних захворювань.

Мета дослідження: оцінити ставлення до здорового способу життя студентів медичних закладів вищої освіти, лікарів-інтернів і лікарів-практиків та провести порівняльний аналіз отриманих результатів.

Матеріали та методи. Для досягнення мети нашого дослідження ми провели анонімне опитування 232 респондентів (42 лікарі, 55 інтернів, 135 студентів) щодо дотримання принципів здорового способу життя за допомогою Microsoft Forms. Питання анкети стосувалися харчування, фізичної активності, куріння, вживання алкоголю, тривалості сну, значень індексу маси тіла (ІМТ) та обхвату талії, здійснення регулярного контролю артеріального тиску (АТ), глюкози, ліпідів крові. Оцінювання вказаних критеріїв ми здійснювали відповідно до рекомендацій «Української тарілки здорового харчування» та Міністерства охорони здоров’я. Статистичний аналіз включав t-тест, коефіцієнти кореляції, точний тест Фішера, регресійний аналіз впливу соціально-демографічних характеристик на ступінь прихильності до здорового способу життя (0–5 балів). Аналіз проводили в MedCalc^® версії 23.2.1, значущим вважали показник за умови p < 0,05.

Результати. Встановлено, що групи не відрізнялися за статтю та місцем проживання, але група лікарів мала достовірні відмінності за сімейним статусом і доходом. Водночас усі групи учасників достовірно відрізнялися за віком (p < 0,0001). Серед усіх учасників на основі оцінювання ІМТ було виявлено надлишкову масу тіла в 16% опитаних, ожиріння – у 10%. Студенти мали нижчі середні значення ІМТ порівняно з іншими. Найбільша поширеність шкідливих звичок (куріння, алкоголь) спостерігалась у групі студентів. Найменше курців було зафіксовано серед лікарів (74%), а у групі інтернів найчастіше вказували на достатню фізичну активність (73%) та повноцінний сон (67%). Оцінювання проведення необхідної вакцинації за календарем щеплень показала найвищу прихильність у групі інтернів (98%). Під час наступного оцінювання харчування було відзначено у всіх групах домінування споживання м’яса порівняно з рибою. Про щоденне споживання овочів і фруктів зазначили 54,7% лікарів, 40% інтернів і лише 34% студентів. Надмірне вживання солі частіше спостерігалося серед лікарів (26%). Щодо наявності хронічних захворювань, то найвищий показник реєструвався серед лікарів і становив 45%. За результатами опитування, регулярний контроль АТ проводили 81% лікарів, 77% студентів, 64% інтернів, щорічно перевіряли рівень глюкози близько 30% респондентів, холестерину – лише 15–26%. Множинна регресія показала достовірний зв’язок між місцем проживання та прихильністю до здорового способу життя: сільські мешканці мали кращі показники (β = 0,798; p = 0,016). ІМТ, дохід, вік і сімейний статус не мали статистично значущого впливу.

Висновки. Результати опитування засвідчили наявність як позитивних тенденцій, так і суттєвих викликів у дотриманні здорового способу життя серед медичних працівників та студентів. Попри обізнаність, поширеність шкідливих звичок і недостатнє дотримання окремих складових зі здорового способу життя залишаються значними, особливо серед студентів. Це свідчить про потребу посилення уваги до профілактики та формування здорових звичок ще на етапі навчання.

Розробка та впровадження навчальної програми курсу безперервного професійного розвитку з психічного здоров’я для лікарів первинної медичної допомоги в Україні на основі потреб лікарів, програми дій mhGAP та міжнародного досвіду у співпраці з американським

Вікторія Ткаченко — ср, 24 вер 2025 00:00:00 +0300

Російсько-українська війна призвела до стрімкого зростання проблем психічного здоров’я населення України. Уряд України та Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) розпочали впровадження програми дій ВООЗ mhGAP (the Mental Health Gap Action Programme) та безоплатного пакета послуг зі збереження психічного здоров’я лікарями первинної медичної допомоги (ЛПМД). Однак ЛПМД все ще відчувають недостатню компетентність, що свідчить про потребу в додатковій освіті.

Мета дослідження: аналіз труднощів ЛПМД у наданні послуг психічного здоров’я та їхніх потреб у додатковій освіті з питань психічного здоров’я, розробка та впровадження навчальної програми додаткового курсу безперервного професійного розвитку (БПР) як освітнього втручання, заснованого на потребах, рекомендаціях mhGAP, доповнених міжнародним досвідом у межах американсько-української співпраці за підтримки Bridge USA та EURACT (European Academy of Teachers in General Practice / Family Medicine), із подальшою оцінкою ефективності курсу.

Матеріали та методи. Дослідження проводилося в кілька етапів упродовж 2024–2025 рр.: опитування серед ЛПМД щодо оцінки їхніх потреб, розробка навчальної програми курсу БПР та його впровадження з подальшим аналізом релевантності та якості. На проходження курсу у змішаному форматі зареєструвалися 1480 лікарів, з яких 866 взяли участь у тестуванні й опитуванні та отримали сертифікати. Статистичний аналіз здійснювався за допомогою програмного забезпечення IBM SPSS Statistics, Statistica 12 та Microsoft Excel 2010.

Результати. Попри активне впровадження державою послуг із підтримки психічного здоров’я в системі первинної медичної допомоги та масове навчання медичного персоналу, ЛПМД висловили невпевненість і потребу в підвищенні своєї компетентності в галузі психічного здоров’я шляхом проходження додаткових освітніх курсів. Розроблена навчальна програма курсу БПР з психічного здоров’я для ЛПМД, створена на основі виявлених потреб лікарів, рекомендацій mhGAP та міжнародного досвіду у співпраці з американськими колегами та колегами з EURACT, стала освітнім втручанням для розв’язання цієї проблеми. Оцінювання І модуля курсу продемонструвало високий рівень засвоєння знань і задоволеність учасників темами, тривалістю, форматом, навчальними методами та змістом у 85–100% випадків.

Висновки. Впровадження І модуля розробленого курсу БПР продемонструвало високу якість змісту, відповідність очікуванням і потребам лікарів, що сприяло зростанню зацікавленості у застосуванні отриманих знань та навичок на практиці й підвищенню професійної компетентності з питань психічного здоров’я.

Виклики та прогалини в роботі сімейних лікарів у лікуванні ожиріння: аналіз потреб і можливостей вдосконалення

Дар’я Лагода, Валентина Величко — ср, 24 вер 2025 00:00:00 +0300

Поширеність ожиріння зростає в усьому світі та становить одну з основних глобальних проблем охорони здоров’я. Більшість людей з ожирінням першочергово звертаються до лікарів первинної медичної допомоги. Проте встановлення діагнозу та ведення таких пацієнтів часто покладається на інших фахівців галузі охорони здоров’я – лікарів-ендокринологів, дієтологів, гастроентерологів тощо. Через дефіцит, а часто й недоступність високоспеціалізованої медичної допомоги, більшість пацієнтів з ожирінням не мають встановленого діагнозу та не отримують раціональної терапії. Попри зростання поширеності ожиріння та його зв’язок з іншими супутніми захворюваннями, частка лікарів, які діагностують і лікують ожиріння, залишається низькою.

Мета дослідження: визначення викликів та прогалин у роботі сімейних лікарів у лікуванні ожиріння, аналіз потреб і можливостей вдосконалення.

Матеріали та методи. У межах дослідження було розроблено та впроваджено анонімний онлайн-опитувальник, орієнтований на лікарів первинної ланки медичної допомоги.

Результати. На момент оформлення публікації запропонований опитувальник пройшли 130 лікарів. Аналіз отриманих результатів свідчить, що більшість опитаних лікарів мали відносно невеликий професійний стаж роботи – до 5 років. Водночас 28,2% респондентів мали значний стаж роботи, що перевищує 20 років, а 18,3% учасників опитування мали досвід роботи в межах 10–20 років. Зі 130 опитаних лікарів (станом на початок грудня 2024 року) 99 працювали лікарями загальної практики – сімейної медицини (76,15%). Також опитувальник пройшли 20 лікарів-терапевтів (15,38%), які ведуть амбулаторний прийом, та поодинокі лікарі акушери-гінекологи, гастроентеролог та ендокринолог. 21,1% лікарів повідомили про відсутність ваг в їхніх кабінетах, а близько 20% – про відсутність ростоміра. Ці показники свідчать про суттєвий дефіцит базового обладнання, необхідного для якісного скринінгу, моніторингу та ведення пацієнтів із надлишковою масою тіла (НадМТ) й ожирінням.

Висновки. Лише 25% лікарів дотримуються сучасних українських і міжнародних рекомендацій щодо скринінгу та діагностики ожиріння й НадМТ. Майже третина лікарів інформують пацієнтів про наявність діагнозу НадМТ або ожиріння. Проте існування бар’єрів у комунікації, зокрема побоювання негативної реакції пацієнта або нестача часу, обумовлює необхідність впровадження навчальних програм із розвитку комунікативних навичок лікарів. Наведені результати є проміжними, оскільки дослідження триває. З повними результатами обов’язково ознайомимо медичний загал України.

Експертний консенсус щодо вдосконалення клінічних підходів до тактики ведення захворювань печінки у пацієнтів із супутніми патологіями

ср, 24 вер 2025 00:00:00 +0300

Неалкогольна жирова хвороба печінки уражує до 38% дорослого населення світу, що робить її найпоширенішим хронічним захворюванням печінки. Це мультисистемне захворювання, зумовлене інсулінорезистентністю та метаболічною дисфункцією, що призводить до стеатозу, стеатогепатиту, фіброзу, цирозу та гепатоцелюлярної карциноми, а також до позапечінкових ускладнень, як-от серцево-судинних захворювань, цукрового діабету 2-го типу та хронічної хвороби нирок.

У 2023 р. основні міжнародні асоціації з лікування печінки рекомендували замінити термін «неалкогольна жирова хвороба печінки» на «метаболічно-асоційована стеатотична хвороба печінки» (МАСХП), щоб краще відобразити метаболічне походження захворювання. Ця зміна викликала новий науковий інтерес та переоцінку клінічних стратегій.

У березні 2024 р. експертний форум із теми «Клінічне вдосконалення підходів до лікування захворювань печінки у коморбідних пацієнтів» зібрав 16 провідних спеціалістів різних спеціальностей з України, Казахстану, Узбекистану, Киргизстану, Грузії та Вірменії. Форум був зосереджений на оптимізації лікування МАСХП у пацієнтів із супутніми захворюваннями.

Було досягнуто консенсусу щодо основних рекомендацій: рання діагностика з використанням сучасних методів візуалізації; модифікація способу життя (дієта та фізична активність); фармакотерапія; в окремих випадках – баріатрична хірургія. Особливу увагу приділено лікуванню супутніх захворювань, гепатогенної втомлюваності за допомогою адеметіоніну та застосуванню індексу Чарлсона для прогнозу виживаності.

У документі наголошується на важливості мультидисциплінарного підходу, необхідності подальших досліджень патогенезу й розробки цільової терапії. Впровадження цих рекомендацій може покращити якість життя та довгострокові результати для пацієнтів із хронічними захворюваннями печінки.

Висновки. МАСХП характеризується накопиченням жиру в печінці внаслідок порушення метаболізму і є поширеним захворюванням у всьому світі. Раннє виявлення захворювання є життєво важливим, оскільки воно може прогресувати до тяжких і термінальних станів (стеатогепатит, цироз та рак печінки). Терапевтичні стратегії включають: зміну способу життя, фармакотерапію й баріатричну хірургію. Необхідні подальші дослідження для покращення розуміння патогенезу МАСХП, виявлення біомаркерів цього захворювання та розробки нових терапевтичних стратегій.