Сімейна Медицина. Європейські практики

Малоінвазивні технології при лікуванні переломів проксимального епіметафізу великогомілкової кістки

чт, 27 лют 2025 00:00:00 +0200

Переломи проксимального епіметафізу великогомілкової кістки (ПЕМВГК) становлять 8,9–11% випадків по відношенню до переломів кісток гомілки та до 87% серед переломів у ділянці колінного суглоба. Переломи латерального виростка реєструють у 52–80% випадків, медіального – до 7%, а багатоуламкові – у 41% пацієнтів. Основним механізмом травми є варусне або вальгусне навантаження з осьовим перенавантаженням або без нього.

В основу реалізації сучасної тактики оперативного лікування покладена концепція малоінвазивної хірургії, яку сьогодні застосовують у травматології та ортопедії, а саме: малоінвазивний остеосинтез пластинами та гвинтами.

Мета дослідження: удосконалення результатів лікування пацієнтів з переломами ПЕМВГК шляхом диференційного підходу при застосуванні малоінвазивних технологій залежно від типу перелому.

Матеріали та методи. У дослідженні застосовано власний досвід діагностики та лікування 437 пацієнтів з переломами ПЕМВГК з 2004 року по сьогодні. Критеріями включення у дослідження були переломи ПЕМВГК типу В і С за класифікацією AO/ASIF та наявність інформаційної згоди пацієнта. У дослідження не входили пацієнти з переломами ПЕМВГК типу В, важкою патологією колінного суглоба на фоні термінальних стадій дистрофічно-дегенеративних або запальних процесів, важкою соматичною патологією різного генезу та які не надали інформованої згоди.

Результати. Під час проведення дослідження було встановлено статистично значущу різницю за частотою безпомилкової діагностики за комп’ютерною томографією (КТ) та рентгенологічним дослідженням. При переломах без зміщення відламків частота безпомилкових діагнозів вища при КТ (92,9%), ніж при рентгенологічному дослідженні (57,1%). При переломах зі зміщенням відламків різниця за частотою безпомилкової діагностики також статистично значуща – при КТ (98,5%) та при рентгенологічному дослідженні (57,1%). Завдяки високій точності діагностики переломів при КТ цей метод можна оцінити як еталонний для діагностики переломів цієї ділянки.

Для забезпечення позитивних результатів важливе значення має передопераційне планування, метою якого є встановлення типу перелому за класифікацією AO/ASIF; вибір раціонального оперативного доступу; визначення оптимальної фіксуючої конструкції або їх комбінації; визначення потреби, об’єму та способу кісткової пластики.

Суттєва допомога у вирішенні зазначених завдань належить 3D-моделюванню. Тактика лікування переломів ПЕМВГК у плані вибору фіксуючої конструкції визначалась індивідуально і залежала не тільки від характеру перелому, а й від ступеня ушкодження м’яких тканин.

Висновки. Відмінний результат лікування пацієнтів з переломами проксимального епіметафізу великогомілкової кісткидосягається в результаті застосування диференційного підходу. Аналіз отриманих результатів лікування свідчить, щопри переломах типу ВI відмінний результат зафіксовано у 51,3% пацієнтів, добрий – у 43,6%, задовільний – у 5,1%;при ВII – 54,5%, 38,2%, 7,3%; ВIII – 46,9%, 40,6%, 12,5%; СI – 50,0%, 38,9%, 11,1%; СII – 51,8%, 33,9%, 14,3%; приСIII відмінний результат отримали у 46,8% пацієнтів, добрий – у 32,3%, задовільний – у 16,1%; незадовільний – у 4,8%.

Незадовільні результати лікування у пацієнтів з переломами типу СIII зумовлені ступенем важкості ушкодження кісткової, хрящової та м’якотканинних структур колінного суглоба.

Аналіз етіопатогенетичних чинників формування і перебігу хронічного панкреатиту залежно від віку пацієнтів

Лілія Бабінець, Наталія Шевченко, Ірина Галабіцька — чт, 27 лют 2025 00:00:00 +0200

Хронічний панкреатит (ХП) є значущим медичним станом. Визначення ключових етіопатогенетичних чинників залежно від віку дозволить покращити профілактику, діагностику та лікування цього захворювання.

Мета дослідження: оцінювання значущості етіопатогенетичних чинників перебігу ХП у різних вікових групах пацієнтів.

Матеріали та методи. Проведено обстеження 341 пацієнта з ХП поза загостренням, середній вік хворих становив 58,17±2,46 року. Дослідження проведено на базі КНП «Одеський обласний клінічний медичний центр» і КНП «Тернопільська комунальна міська лікарня № 2» з аналізом анамнестичних, антропометричних, клінічних та біохімічних даних за період 2015–2023 рр. Учасників дослідження було розподілено на три групи: І група – 129 пацієнтів віком до 45 років, ІІ група – 114 хворих віком 46–65 років, ІІІ група – 98 пацієнтів віком понад 66 років.

Статистичний аналіз виконували згідно з державними стандартами і настановами з медично-біологічної статистики за допомогою програми Excel та статистичного пакета Statistica 8.0.

Результати. У пацієнтів віком до 45 років переважали гастродуоденогенний (86,8%), алкогольний (75,9%) та біліарний (53,5%) фактори. Змішані фактори спостерігалися у 63,5% випадків. У хворих віком 46–65 років основними чинниками були дисліпідемія (67,5%), біліарна патологія (67,4%) та метаболічні порушення (46,5%), зі змішаним етіопатогенезом у 88,6% випадків. У пацієнтів віком 65 років домінували ішемічний (87,7%), гастродуоденогенний (84,7%) і дисліпідемічний (77,7%) фактори, зі змішаними чинниками у 96,9% пацієнтів.

Висновки. Урахування вікових етіопатогенетичних чинників є важливим для розроблення ефективних програм лікування ХП.

Якість життя у хворих на ревматоїдний артрит: зв’язок з центральною сенситизацією

Віталій Бомбела, Микола Станіславчук — чт, 27 лют 2025 00:00:00 +0200

Центральна сенситизація (ЦС) є важливим феноменом, що модифікує перебіг ревматоїдного артриту (РА), знижує функціональні можливості хворих та погіршує якість життя пацієнтів.

Мета дослідження: оцінювання впливу ЦС на якість життя у пацієнтів із РА.

Матеріали та методи. Клінічно обстежено 127 хворих на РА, середній вік яких становив 52,3 ± 11,7 року, тривалість захворювання – в середньому 8,8 ± 7,2 року. Активність РА оцінювали за індексами DAS-28, SDAI та CDAI, інтенсивність больового синдрому – за допомогою візуально-аналогової шкали. Функціональні можливості визначали за опитувальником HAQ-DI. Для оцінки якості життя (ЯЖ) використовували опитувальник The Short Form-36 (SF-36). Наявність ЦС встановлювали за допомогою валідизованої та крос-культурально адаптованої україномовної версії анкети Central Sensitization Inventory (CSI).

Результати. Встановлено, що хворі на РА з ЦС характеризувались значно гіршими показниками ЯЖ порівняно з пацієнтами без ЦС. Загальний показник за фізичним компонентом здоров’я (ФКЗ) у хворих без ЦС був на рівні 57,8 ± 18,4, у пацієнтів із ЦС це значення становило 32,7 ± 15,8 (p < 0,01). Під час дослідження виявлено значущі відмінності між групами хворих на РА з та без ЦС за психологічним компонентом здоров’я (ПКЗ), а саме: 60,8 ± 16,9 проти 39,8 ± 16,4 (p < 0,01).

Отримані результати за опитувальником SF-36 демонструють, що хворі на РА з ЦС мають значуще гірші показники ФКЗ порівняно з пацієнтами без ЦС за всіма складовими шкали: фізичне функціонування – 62,8 ± 16,2 проти 39,3 ± 15,1 (p < 0,01), рольове функціонування, зумовлене фізичним станом, – 59,3 ± 26,1 проти 31,7 ± 22,1 (p < 0,01), інтенсивність болю – 56,5 ± 21,6 проти 32,2 ± 18,9 (p < 0,01), загальний стан здоров’я – 52,7 ± 19,1 проти 27,9 ± 14,7 (p < 0,01).

Аналогічні результати спостерігались щодо всіх складових ПКЗ: психічне здоров’я – 61,4 ± 18,4 проти 42,9 ± 14,6 (p < 0,01), рольове функціонування, зумовлене емоційним станом, – 59,3 ± 22,1 проти 38,2 ± 27,6 (p < 0,01), соціальне функціонування – 61,9 ± 23,7 проти 39,8 ± 22,2 (p < 0,01), життєва активність – 60,7 ± 16,2 проти 38,7 ± 15,1 (p < 0,01).

Результати дослідження свідчать про значущі зворотні кореляційні зв’язки ЯЖ з показниками активності РА, вираженості больового синдрому та функціональної здатності пацієнтів, а також з показниками анкети CSI.

Висновки. Проведене дослідження виявило, що ЦС має вагомий вплив на ЯЖ у хворих на РА та асоціюється з віком, тривалістю захворювання, активністю РА та змінами функціональних можливостей пацієнтів. ЦС може бути предиктором швидкого погіршення ЯЖ на 50% і вище у пацієнтів з РА.

Мультиморбідний пацієнт із ранньою подагрою: ефективність і безпека урат-знижувальної терапії

чт, 27 лют 2025 00:00:00 +0200

Пацієнти з подагрою та гіперурикемією (ГУ) мають більшу частоту коморбідних захворювань порівняно з віковим популяційним показником, що може впливати на ефективність та безпеку застосування медичних препаратів для лікування ГУ.

Мета дослідження: аналіз ефективності і безпеки застосування різних препаратів урат-знижувальної терапії (УЗТ) при лікуванні пацієнтів із вперше діагностованою подагрою на тлі супутніх захворювань в реальній медичній практиці.

Матеріали та методи. У дослідження включено 112 пацієнтів віком від 37 до 62 років, яким вперше встановлено діагноз подагри з тривалістю больового синдрому до 3 міс. Дослідження проведено на кафедрі терапії, сімейної медицини, гематології і трансфузіології Національного університету охорони здоров’я України імені П. Л. Шупика на базі КНП КОР «Київська обласна клінічна лікарня» у 2024 р.

Усім пацієнтам проведено комплекс клініко-лабораторних та інструментальних обстежень, проаналізовані дані медичних карток для виявлення супутніх захворювань.

Учасники дослідження були розподілені на дві співставні групи по 56 осіб у кожній. Пацієнтам 1-ї групи призначали фебуксостат, 2-ї групи – алопуринол. Незалежно від обраного препарату УЗТ усім пацієнтам призначали протизапальну терапію.

Результати. За результатами первинного обстеження та даними медичної документації коморбідні захворювання виявлено у всіх пацієнтів, а саме: у 64,08% діагностовано артеріальну гіпертензію, у 63,19% – дисліпідемію, у 61,4% – надмірну масу тіла або ожиріння, у 54, 29% – метаболічно-асоційовану жирову хворобу печінки, у 52,51% – остеоартроз, у 36,49% – захворювання травного тракту, у 18,69% – ішемічну хворобу серця, у 15,13% – предіабет або цукровий діабет 2-го типу, у 15,13% – сечокам’яну хворобу. Середня кількість встановлених коморбідних патологій в одного пацієнта становила 4,28 ± 0,14.

Аналіз ефективності і безпеки застосування препаратів УЗТ у ході лікуванні досліджуваних мультиморбідних пацієнтів протягом наступних 6 міс продемонстрував вищу ефективність у хворих 1-ї групи, які приймали фебуксостату при однаковому рівні зареєстрованих небажаних явищ в обох групах.

Висновки. У ході дослідження було виявлено, що пацієнти з ранньою подагрою мають істотну кількість супутніх патологічних станів і захворювань. Підвищення рівнів печінкових трансаміназ у сироватці крові під час лікування у пацієнтів обох груп частіше реєструвалось при супутній метаболічно-асоціованій жировій хворобі печінки. Визначення впливу коморбідної патології та її фармакотерапії на успішність лікування подагри та розвиток небажаних явищ потребує подальших досліджень.

Вивчення обізнаності населення з питань імунопрофілактики грипу

чт, 27 лют 2025 00:00:00 +0200

Грип є серйозним захворюванням, яке може спровокувати загострення хронічних захворювань та викликати небезпечні для життя ускладнення, зокрема пневмонію, бронхіт і, в окремих випадках, запалення головного мозку. Найбільш схильні до цих серйозних ускладнень особи, які входять до груп підвищеного ризику, а саме: люди похилого віку – понад 65 років, вагітні, діти, наявність хронічних захворювань.

Мета дослідження: аналіз охоплення вакцинацією проти грипу груп ризику в Україні та обізнаності населення щодо специфічної профілактики захворювання.

Матеріали та методи. Вивчення рівня обізнаності населення щодо специфічної профілактики грипу, факторів впливу на цей показник проводили серед населення Шишацької об’єднаної територіальної громади в Миргородському районі Полтавської області шляхом опитування 100 респондентів віком від 18 до 76 років (середній вік – 38,40 ± 1,38 року). Серед опитаних було 26 чоловіків та 74 жінки.

Анкетування проводили у вересні-жовтні 2023 року, перед початком епідемічного сезону грипу та ГРВІ 2023/2024, шляхом заповнення респондентами Google Forms, поширеної через мобільні пристрої та соціальні мережі Facebook і Telegram.

Статистичний аналіз отриманих даних здійснювали за допомогою методів математичної статистики з використанням електронних таблиць Microsoft Excel і програми Statistica 17.0 (StatSoft Inc., США).

Результати. Протягом епідемічних сезонів з 2017/2018 по 2022/2023 рівень охоплення щепленнями проти грипу був низьким, вакцинувалося близько 0,5% населення України загалом та 0,9–1,6% осіб із груп медичного та епідемічного ризику.

За результатами опитування встановлено недостатню обізнаність населення Шишацької територіальної громади щодо специфічної профілактики грипу. Чверть (22,0%) респондентів мали «негативне» ставлення до вакцинації, 54,0% мали хибну думку щодо її основного призначення, лише 38,0% вважали її найбільш ефективним методом профілактики ускладнень та 32,0% планували зробити щеплення перед епідемічним сезоном.

Серед осіб віком понад 60 років 62,5% жодного разу не робили щеплення. Водночас 25,0% осіб вважали вакцинацію найбільш ефективним способом профілактики захворювання. Більшість (71,4%) респондентів віком 18–24 роки не визначилися щодо свого ставлення до вакцинації проти грипу і лише 35,0% опитаних обговорювали із сімейним лікарем питання вакцинації проти грипу.

Висновки. Рівень охоплення щепленнями проти грипу населення України загалом і груп ризику зокрема протягом епідемічних сезонів з 2017/2018 по 2022/2023 був низьким. Встановлено недостатню обізнаність населення Шишацької територіальної громади у питаннях специфічної профілактики грипу, що свідчить про потребу підвищення якості санітарно-просвітницької роботи та підготовки кваліфікованих кадрів для цього серед медичних працівників.

Забезпечення вакциною коштом держави дозволило б змінити своє рішення на користь щеплення 37,0% опитаних.

Дослідження зв’язку рівнів уромодуліну з нормальними значеннями сечової кислоти

Лідія Денова, Стелла Кушніренко — чт, 27 лют 2025 00:00:00 +0200

Відомо, що екскреція уромодуліну (Umod) пов’язана із фракційними екскреціями сечової кислоти (UrAc), хлориду та натрію (маркерами об’ємного перевантаження). Проте на сьогодні ще не до кінця з’ясований зв’язок між Umod і UrAc крові (sUrAc).

Мета дослідження: аналіз зв’язку між рівнями sUrAc і Umod та оцінювання впливу sUrAc на Umod у моделі Umod-sUrAc.

Матеріали та методи. У 2021–2023 рр. у ТОВ «ВЕТА-ПЛЮС» та КДЦ Броварської багатопрофільної клінічної лікарні, що є клінічними базами кафедри нефрології та нирковозамісної терапії Національного університету охорони здоров’я України імені П. Л. Шупика, було проведено дослідження ROLUNT (uROmoduLin, UbiquinoNe, glutaThione). У дослідження увійшли 89 пацієнтів віком від 18 до 64 років з рівнем sUrAc менше 360 мкмоль/л, а саме: 63 пацієнта мали хронічну хворобу нирок (ХХН) 1–3 стадії, 26 пацієнтів – без ознак ХХН і/або гострого пошкодження нирок.

Результати. Аналіз обстеження пацієнтів і коефіцієнт кореляції Спірмена продемонстрував значний позитивний зв’язок між фракційною екскрецією Umod (FeUmod) та індексом альбумін сечі (uAlb)/креатинін сечі (uCrea), сечовий Umod (uUmod)/uCrea, сечовиною крові (sUrea), азотом сечовини (BUN), креатиніном крові (sCrea), індексом ризику розвитку термінальної стадії ХХН через 2 роки (QxMD2) та через 5 років (QxMD5); між uAlb/uUmod та віком, uAlb, uAlb/uCrea, QxMD2, QxMD5; між uUmod та добовим uUmod (uUmod24), uUmod/сироватковим Umod (sUmod); між uUmod24 та uUmod/sUmod, uUmod/рШКФ за формулою CKD-EPI (рШКФckd); між uUmod/uCrea та uUmod/рШКФckd, uAlb/uCrea; між uUmod/рШКФckd та uUmod24, QxMD2, QxMD5, uUmod/uCrea.

Висновки. Результати дослідження свідчать про складні взаємозв’язки між Umod і UrAc, що можуть впливати на стан здоров’я пацієнтів із ХХН. Відсутність кореляції між Umod та UrAc вказує на незалежні механізми регуляції цих показників.

Штучний інтелект та генетичні предиктори як основа персоналізованого прогнозування перинатальної патології

Людмила Турова — чт, 27 лют 2025 00:00:00 +0200

Інтеграція штучного інтелекту в медичну галузь для прогнозування перинатальної патології є одним із пріоритетних напрямків досліджень, пропонує більш точну, ефективну та інноваційну діагностику та скринінг.

Мета дослідження: розроблення моделі прогнозування перинатальної патології за допомогою штучної нейронної мережі (ШНМ) з вивченням міжгенних асоціацій досліджуваних та аналіз робочої інформаційної технології для попередження розвитку патології.

Матеріали та методи. Було проведено кореляційний аналіз між багатофакторними показниками разом із генетичними портретами як матері, так і дитини, що впливають на розвиток перинатальної патології. Розрахунки виконували за допомогою пакета MedCalc® Statistical Software (v.22.009).

Для математичного моделювання впливу генетичних факторів на розвиток перинатальної патології було обрано багатошаровий перцептрон. Для розрахунку вагових коефіцієнтів нейронів було обрано метод зворотного поширення помилки, прогностична точність якого становить 90%.

Результати. У ході дослідження було проаналізовано побудову та алгоритми роботи ШНМ, визначено суттєвий вплив генетичних портретів матері та дитини на розвиток перинатальної патології порівняно з іншими факторами. Виявлено, що навчання ШНМ прямо залежить від початкових вагових коефіцієнтів та порогів. Доведено, що метод може оцінити ступінь прогностичної значущості і взаємодію нових факторів з наявним набором. Це відрізняє його від традиційних статистичних методів.

Результати дослідження підтвердили, що підготовку вхідних і вихідних даних слід проводити способом масштабування для приведення даних в допустимий діапазон. Підкреслено, що застосування ШНМ у медицині сприяє автоматизації аналізу, обробленню великих обсягів клінічних даних та мінімізації ризику помилок.

Висновки. Головною особливістю ШНМ, які активно застосовуються в геномних дослідженнях, є їх швидка здатність до навчання, збіжність до оптимального рішення при збільшенні числа об’єктів і їх ефективність при роботі з варіабельними даними.

Прогнозування перинатальної патології за допомогою ШНМ із вивченням міжгенних асоціацій удосконалює підходи до надання медичної допомоги новонародженим та забезпечує попередження розвитку її віддалених наслідків у подальшому житті дитини.

Запропоновані методи прогнозу можуть бути використані при розробці методологічних підходів до створення Державної програми генетичного скринінгу серед населення України.

Дихальні розлади під час сну у військовослужбовців у період бойових дій

чт, 27 лют 2025 00:00:00 +0200

Дихальні розлади під час сну є актуальною і багатогранною проблемою клінічної медицини. Синдром обструктивного апное сну (СОАС) може збільшити серцево-судинний ризик, ініціювати або сприяти прогресуванню АГ, розвитку атеросклерозу, ішемічної хвороби серця та таких ускладнень, як серцева недостатність, аритмія, інфаркт міокарда та інсульт.

Мета дослідження: аналіз особливостей перебігу СОАС у військовослужбовців під час бойових дій.

Матеріали та методи. У дослідженні взяли участь 27 військовослужбовців із СОАС, які перебували на лікуванні у НВМКЦ «Головний військовий клінічний госпіталь». Усі учасники дослідження були чоловічої статі, середній вік становив 42,7±3,4 року.

Пацієнтам проводили комплексне обстеження, оцінювали суб’єктивну сонливість методом опитування за шкалою сонливості Epworth sleepiness scale та виконували полісомнографію. Усі хворі були обстежені на предмет виявлення супутньої коморбідної патології.

Результати. Визначено, що середня тривалість СОАС становила 6,4±2,1 року. Основними скаргами військовослужбовців були денна сонливість та втомлюваність, короткочасні засинання під час виконання службових обов’язків у стані спокою та керування автомобілем, головний біль, порушення нічного сну з частими пробудженнями, сухість у роті після пробудження, порушення пам’яті та концентрації уваги, ослаблення лібідо, емоційні порушення, пробудження з відчуттям задишки, ніктурія, серцебиття та збільшення маси тіла.

Результати дослідження свідчать, що СОАС у військовослужбовців має високу коморбідність, оскільки в одного хворого може бути два і більше коморбідних захворювання. Добове моніторування артеріального тиску за Холтером встановило, що 22 (81,5%) особи мають тип «non dipper», а 5 (18,5%) – «dipper». У хворих на артеріальну гіпертензію ІІ стадії із СОАС було виявлено підвищений рівень офісного систолічного артеріального тиску, а також його середньодобового, денного та нічного значень.

У 12 (44,4%) обстежених було діагностовано хронічне обструктивне захворювання легень (ХОЗЛ). При проведенні полісомнографії виявлені значні зміни в дихальній системі, кількість та тривалість респіраторних подій прогресує з важкістю СОАС. Серед обстежених військовослужбовців із СОАС показник денної сонливості становив 7,6±0,1 бала.

Висновки. У військовослужбовців СОАС є вкрай важливою проблемою, потенційно небезпечним фактором для життя та ефективного виконання службових обов’язків, може призводити до зменшення концентрації уваги та травматизму. Поєднаний перебіг ХОЗЛ та СОАС призводить до вираженої гіпоксії та гіперкапнії, легеневої гіпертензії, високого ризику нічної смерті.

Серцева недостатність із збереженою фракцією викиду у хворих на цукровий діабет. Лікування інгібіторами натрій-глюкозного котранспортера-2

чт, 27 лют 2025 00:00:00 +0200

Тривалий фізіологічний стрес може спричинити несприятливі серцево-ниркові ускладнення, включаючи кардіоміопатію, серцеву недостатність (СН) та хронічну хворобу нирок (ХХН). Інгібітори натрій-глюкозного котранспортера-2 (іНЗКТГ-2) схвалені для лікування цукрового діабету 2-го типу (ЦД2) та продемонстрували позитивний ефект щодо кардіоренальної системи у пацієнтів з ЦД2 та без нього.

СН із збереженою фракцією викиду (СНзбФВ) – це різнопланове захворювання, яке виникає внаслідок широкого спектра супутніх захворювань. Ожиріння, гіпертензія та ЦД є основними факторами СНзбФВ. Результати клінічних випробувань демонструють, що рівень захворюваності та віддалена смертність пацієнтів із ЦД2 із СНзбФВ вищі, ніж у пацієнтів без нього.

Встановлено, що інгібування натрійзалежного котранспортера глюкози 2-го типу (НЗКТГ-2) зменшує реабсорбцію відфільтрованої глюкози в проксимальному канальці, що призводить до глюкозурії та зниження рівня глюкози в крові через інсулінонезалежний механізм. Позитивні ефекти інгібіторів натрій-глюкозного котранспортера-2 (іНЗКТГ-2) є наслідком зниження глюконеогенезу та покращення чутливості до інсуліну, однак вони пов’язані з вищою реакцією глюкагону та вивільненням інсуліну β-клітинами підшлункової залози.

Інгібітори НЗКТГ-2 були ідентифіковані як потужні антиоксидантні препарати, які можуть захистити від окисного пошкодження шляхом зменшення утворення вільних радикалів або активації антиоксидантної системи. Інгібування НЗКТГ-2 впливає на нервову, серцево-судинну та ендокринну системи, що призводить до складних метаболічних ефектів, які виходять за рамки простого контролю глікемії, сприяють пом’якшенню ремоделювання міокарда та посиленню захисту серцево-судинної системи.

Терапія інгібіторами НЗКТГ-2 приводить до зменшення ушкодження міокарда від окисного стресу та фіброзу серця.

Інгібітори НЗКТГ-2 збільшують мобілізацію та окислення ліпідів, підвищують рівень кетонових тіл у плазмі та зменшують поглинання глюкози тканинами, покращуючи серцеву функцію. Захисна дія іНЗКТГ-2 щодо серцевої недостатності та пов’язаних з нею ускладнень частково зумовлена їх здатністю знижувати цитоплазматичні рівні натрію та кальцію, одночасно збільшуючи мітохондріальний кальцій. Таким чином, іНЗКТГ-2, модулюючи метаболізм натрію та кальцію, покращують регуляцію кальцію і функцію мітохондрій, пом’якшуючи ремоделювання передсердь та знижуючи ризик аритмії при таких станах, як серцева недостатність та цукровий діабет. Результати останніх досліджень відкривають нові можливості у лікуванні пацієнтів із СН. Множинні ефекти іНЗКТГ-2 сприяють поліпшенню перебігу СН, знижуючи ризик госпіталізації з приводу СН та покращення якості і тривалості життя.

Основні напрямки інтеграції медичної допомоги населенню при злоякісних новоутвореннях на рівень первинної медико-санітарної допомоги

Геннадій Слабкий, Олена Щербінська, Юрій Шень — чт, 27 лют 2025 00:00:00 +0200

Мета дослідження: розроблення концептуальних підходів до інтеграції медичної допомоги населенню при злоякісних новоутвореннях (ЗН) на первинний рівень її надання.

Матеріали та методи. Матеріалами дослідження стали чинні законодавчі акти України з питань організації спеціалізованої онкологічної та первинної медико-санітарної допомоги (ПМСД) населенню і результати попередніх власних досліджень. У ході дослідження використано такі методи: бібліосемантичний, структурно-логічного аналізу, моделювання. Методичною базою дослідження став системний підхід.

Результати. Розроблено концептуальні підходи до інтеграції медичної допомоги населенню при ЗН на рівень ПМСД. Кластерна модель забезпечення комплексної медичної допомоги населенню при злоякісних новоутвореннях включає: 1) підвищення професійного рівня медичних працівників, 2) оптимізацію забезпечення засобами медичного призначення, 3) комплекс профілактичної, психологічної, діагностичної, паліативної та лікувальної медичної допомоги, 4) комунікацію з населенням.

Продемонстровано етапність інтеграції онкологічної допомоги на первинний рівень та терміни, які визначаються рівнем готовності первинної ланки до надання послуг профілактичної та медичної спрямованості.

Висновки. Запропоновані концептуальні підходи сприятимуть підвищенню доступності та ефективності медичної допомоги населенню при злоякісних новоутвореннях.

Диспепсія у студентів медичного університету та лікарів загальної практики

Ірина Палій, Сергій Заїка, Інна Чернова, Алла Капітун, Марія Шемета — чт, 27 лют 2025 00:00:00 +0200

Диспепсія – один із найрозповсюдженіших симптомокомплексів, який зустрічається у внутрішній медицині, та включає комплекс симптомів, характерних для гастродуоденальної ділянки травного тракту.

Мета дослідження: вивчення поширеності симптомів диспепсії серед студентів 1–6 курсів Вінницького національного медичного університету ім. М. І. Пирогова, які не зверталися за медичною допомогою з приводу диспепсії, та встановлення факторів ризику її розвитку серед студентів порівняно з практикуючими лікарями загальної практики–сімейної медицини.

Матеріали та методи. За допомогою платформи Microsoft Forms проведено опитування 300 респондентів у віці 18–65 років, з яких 168 (56%) – вітчизняні студенти 1–6 курсів навчання, 64 (21,3%) – іноземні студенти 5–6 курсів навчання та 68 (22,7%) – лікарі загальної практики–сімейної медицини.

Для оцінювання наявності чи відсутності скарг у респондентів був використаний модифікований опитувальник FSSG (Frequency Scale for Symptoms of GERD). Додаткові питання стосувались віку, статі, маси тіла та зросту респондентів, курсу навчання та успішності навчання (для студентів), наявності хронічних захворювань травного тракту, вживання фармакопрепаратів, тютюнопаління та вживання алкоголю з відзначенням кількості доз вжитого алкоголю на тиждень. В анкеті для іноземних студентів було введено додаткове запитання щодо країни походження. Розраховували середнє арифметичне та стандартну помилку середнього арифметичного. Статистичну ймовірність різниці між двома вибірками розраховували за допомогою t-критерію Стьюдента. Для оцінки впливу різних факторів на виникнення симптомів диспепсії та ГЕРХ ми використовували метод χ², а кореляційний аналіз проводили за допомогою непараметричного методу Спірмена.

Результати. Встановлено, що в групі вітчизняних студентів порівняно з іноземними студентами виявилось достовірно більше (р < 0,05) таких, хто відзначив у себе наявність симптомів диспепсії (21,4% проти 10,9%), та достовірно менше (р < 0,01) практично здорових (60,7% проти 79,7%). Водночас між групами вітчизняних студентів та лікарями загальної практики–сімейної медицини, так і між групами іноземних студентів та лікарями загальної практики–сімейної медицини достовірних відмінностей не встановлено (р > 0,05). В усіх трьох групах був встановлений взаємозв’язок між наявністю симптомів диспепсії і гастроезофагеальної рефлюксної хвороби (ГЕРХ) та наявністю в опитаних в анамнезі захворювань травного тракту. Так, коефіцієнт рангів Спірмена для групи вітчизняних студентів становив 0,36, для групи лікарів загальної практики–сімейної медицини – 0,43, для групи іноземних студентів – 0,6 (р < 0,01). У групах вітчизняних студентів та іноземних студентів встановлено кореляційний зв’язок (р < 0,01) між прийманням медикаментів і появою симптомів диспепсії та ГЕРХ. Зокрема, коефіцієнт рангів Спірмена для групи вітчизняних студентів становив 0,2, для групи іноземних студентів – 0,42. Водночас в опитаній групі лікарів загальної практики–сімейної медицини такий зв’язок був відсутній (р > 0,05). Коефіцієнт рангів Спірмена для групи лікарів загальної практики–сімейної медицини становив 0,43.

Висновки. В усіх досліджуваних групах виявлено респондентів із симптомами диспепсії, ГЕРХ та їх поєднанням. Захворювання травного тракту в анамнезі виявилися самостійним провокуючим фактором розвитку диспепсії та симптомів ГЕРХ у всіх групах. Встановлено, що провокуючим фактором виникнення симптомів диспепсії та ГЕРХ серед лікарів та іноземних студентів є вживання алкоголю, а провокуючим фактором розвитку симптомів диспепсії та ГЕРХ серед українських та іноземних студентів є прийом будь-яких ліків.

Кардіальні захворювання та хронічна хвороба нирок – фатальний альянс чи нові можливості в лікуванні? (Огляд літератури)

Віктор Тащук, Галина Xребтій — чт, 27 лют 2025 00:00:00 +0200

Зростання захворюваності на серцеву недостатність (СН) та хронічну хворобу нирок (ХХН) спостерігається в усьому світі. Комбінація цих патологій значно підвищує ризик смертності та знижує якість життя (ЯЖ) пацієнтів.

Кардіоренальний синдром (КРС) – складний патологічний стан, що характеризується взаємозалежним ураженням серця та нирок, де дисфункція одного органа призводить до порушень функції іншого. Ця коморбідна патологія є значущою проблемою сучасної медицини через високу поширеність та значний вплив на прогноз пацієнтів. Існує п’ять типів КРС. Тип 1: гострий кардіальний синдром, що призводить до гострої ниркової недостатності. Тип 2: хронічна серцева недостатність (ХСН), яка спричиняє прогресуючу ХХН. Тип 3: гостре ураження нирок, що призводить до гострої серцевої недостатності. Тип 4: ХХН, яка спричинює розвиток ХСН. Тип 5: системні захворювання (наприклад сепсис), що одночасно викликають дисфункцію серця та нирок.

Сучасна фармакотерапія КРС спрямована на покращення функції обох органів та загального прогнозу пацієнтів. Зокрема, позитивний влив на перебіг КРС у сучасних дослідженнях продемонстрували: інгібітори натрійзалежного котранспортера глюкози 2-го типу, які знижують рівень глюкози в крові та мають кардіо- і нефропротекторні властивості (дапагліфлозин продемонстрував значне зниження ризику прогресування захворювання нирок, зниження ризику серцево-судинної смерті та госпіталізації при ХСН на 26% навіть у пацієнтів без цукрового діабету); фінеренон (селективний антагоніст мінералокортикоїдних рецепторів), який зменшує запалення та фіброз у нирках і серці, покращуючи результати лікування пацієнтів із КРС; агоністи рецепторів глюкагоноподібного пептиду-1 продемонстрували позитивний вплив на серцево-судинну систему та нирки; сакубітрил-валсартан – комбінований препарат, що інгібує неприлізин та блокує рецептори ангіотензину II, знижуючи ризик госпіталізацій та смерті у пацієнтів із СН.

Впровадження нових препаратів у клінічну практику може значно покращити прогноз та ЯЖ пацієнтів із КРС, проте вкрай актуальними залишається перспектива подальших досліджень та розробка нових терапевтичних стратегій для цієї складної коморбідної патології.

Коментуючи проблемні питання гострого коронарного синдрому в світлі рекомендацій 2023

Василь Нетяженко, Тетяна Мальчевська, Ольга Плєнова, Любов Шкала, Микола Бабенко — чт, 27 лют 2025 00:00:00 +0200

Оприлюднені Європейським товариством кардіологів у 2023 році рекомендації з діагностики та лікування гострого коронарного синдрому (ГКС) стали потужним інструментом при веденні хворих із дестабілізацією ішемічної хвороби серця, при якій саме ГКС нерідко є дебютом захворювання.

Метою огляду було ознайомлення широкого загалу практичних лікарів із новими положеннями Рекомендацій Європейського товариства кардіологів (2023) з діагностики та маршрутизації пацієнта з гострим коронарним синдромом. Проведено порівняльний аналіз ключових положень європейських керівництв останніх років щодо початкового етапу ведення хворого з ГКС.

У керівництві Європейського товариства кардіологів (2023) велика увага приділяється гендерним відмінностям кардіальних і позакардіальних симптомів у клінічній картині ГКС. Запропоновані методи діагностики виявились валідними і доступними, швидко відтворюваними. Представлений чіткий план маршрутизації пацієнта при різних сценаріях ГКС з урахуванням стратифікації ризику. При виборі методу реперфузії у хворих з інфарктом міокарда з елевацією сегмента ST наголошується на скороченні часу загальної ішемії від моменту першого медичного контакту при самозверненні чи при виклику карети швидкої медичної допомоги.

Стратифікація ризику є чи не найголовнішою при виборі тактики ведення пацієнта із ГКС без елевації сегмента ST. В об’єднаних рекомендаціях рутинна ЕКГ залишається найшвидшим, легко відтворюваним методом діагностики гострого порушення коронарного кровообігу. Вперше в представленій редакції документу в групі високого ризику при ГКСбпST розширено спектр ЕКГ-проявів, які потенційно можуть свідчити про найбільш несприятливий перебіг, що потребує нагального проведення коронарографії для уточнення анатомії та об’єму ураження. Уточнена роль високочутливих методів лабораторної діагностики, зокрема тропоніну в конкретизованому часовому проміжку. Звертається увага на відсутність динамізму його значень при багатьох інших невідкладних станах, що нерідко утруднює диференційну діагностику. Проведення ЕхоКГ-дослідження при ускладненому ГКС не повинно впливати на час доправлення пацієнта в катетеризаційну лабораторію. Наголошується на сучасних методах діагностики, таких як МРТ, оптична когерентна томографія, внутрішньосудинний ультразвук.

Об’єднання в одному документі рекомендацій з різних форм ГКС певною мірою спростило сприйняття загальних підходів до ведення цієї категорії хворих. Основною метою менеджменту ГКС на початкових етапах ведення залишається якомога раннє відновлення коронарного кровотоку.