Сімейна Медицина. Європейські практики

Retraction of the "Апоптоз кардіоміоцитів як фактор ризику розвитку ішемічної хвороби серця (Огляд літератури)"

Людмила Хіміон — 2026-02-23

Статтю "Апоптоз кардіоміоцитів як фактор ризику розвитку ішемічної хвороби серця (Огляд літератури)." опубліковану у випуску №2 2025 було відкликано за рішенням редакційної ради після встановлення значних текстових запозичень без належного цитування, що є порушенням академічної доброчесності та ознаками плагіату. Відкликання здійснено відповідно до політики етики журналу та рекомендацій COPE. Статтю позначено як «Retracted», вона не підлягає цитуванню. Про відкликання повідомлено авторів, наукометричні бази та оприлюднено відповідне повідомлення.

Анемія як маніфестний маркер складної коморбідної патології: клінічний випадок діагностики гепатиту С з ВІЛ-інфекцією та хронічною хворобою нирок

Тетяна Ніколаєнко-Камишова — 2026-02-23

У щоденній практиці лікарі загальної практики – сімейної медицини (ЛЗП-СМ) часто стикаються з пацієнтами, в яких анемічний синдром є початковим проявом патологічного процесу. У таких випадках тяжкість і прогноз перебігу захворювання значною мірою зумовлюються фоновою коморбідністю, яка тривалий час може залишатися не встановленою.

Проведення діагностичного пошуку в подібних клінічних ситуаціях ускладнене, оскільки виходить за межі чинних протоколів Міністерства охорони здоров’я України (Уніфікований клінічний протокол, стандарти медичної допомоги) і не регламентоване чіткими алгоритмами дій.

Наведений випадок проілюстрував, як маніфестація анемічного синдрому сприяла виявленню коморбідної патології (вірусного гепатиту С, ВІЛ-інфекції та хронічної хвороби нирок), а координатором міждисциплінарної взаємодії був ЛЗП-СМ.

Висновки. Прояви анемічного синдрому можуть бути раннім маніфестним індикатором складної коморбідної патології. ЛЗП-СМ повинен відігравати ключову роль у визначенні індивідуалізованого маршруту обстеження пацієнта і прогнозувати вірогідність розвитку ускладнень, координуючи мультидисциплінарну взаємодію щодо своєчасного виявлення причини анемії на основі сучасних клінічних рекомендацій. Покращення якості надання медичної допомоги на первинному рівні, враховуючи фактори ризику розвитку захворювань, потребує проведення базового скринінгу, направлення пацієнтів до відповідних спеціалістів, що дасть змогу запобігти прогресуванню захворювань та розвитку їхніх ускладнень.

Клінічний випадок метаболічного синдрому у жінки репродуктивного віку: мультидисциплінарний підхід до діагностики та корекції порушень

Олена Михайленко — 2026-02-23

Метаболічний синдром (МС) – це складний стан, що характеризується поєднанням метаболічних і клінічних порушень. Він включає збільшення маси вісцерального жиру, інсулінорезистентність, гіперінсулінемію та порушення вуглеводного, ліпідного й пуринового обміну. Ці фактори значною мірою зумовлюють розвиток серцево-судинних захворювань та інших пов’язаних із ними розладів, що підкреслює необхідність подальших досліджень, особливо серед жінок репродуктивного віку. У статті наведено комплексний аналіз сучасного розуміння МС та його проявів на прикладі розбору клінічного випадку пацієнтки з діагнозом МС, в якої спостерігалися виражені метаболічні та гормональні порушення. Ця стаття є актуальною для різних медичних фахівців, зокрема ендокринологів, сімейних лікарів, мамологів, онкологів, гастроентерологів, спеціалістів із громадського здоров’я та студентів-медиків.

У статті подано клінічний випадок, окреслено покроковий діагностичний процес виявлення МС у пацієнтки, а також проаналізовано дані клінічних, лабораторних та інструментальних досліджень, результати яких свідчать про наявність метаболічної дисфункції. Крім того, обговорюються результати візуалізаційних досліджень, зокрема ультразвукового дослідження щитоподібної залози та органів черевної порожнини, а також магнітно-резонансної томографії гіпофіза з введенням контрастної речовини, які дозволяють виявити будь-які незначні структурні зміни, характерні при МС, та такі, що можуть корелювати з метаболічним станом пацієнтки. У статті детально розглядається модифікація способу життя, що застосовувалася для пацієнтки, ретельно описується немедикаментозне й медикаментозне лікування. Ефективність цих стратегій продемонстровано досягнутими позитивними результатами, зокрема покращенням метаболічних маркерів та загального стану здоров’я.

Висновки. Це клінічне дослідження зосереджене на складнощах діагностики та лікування МС і підкреслює важливість пацієнтоорієнтованого підходу до лікування пацієнтів, які стикаються з такими проблемами. На прикладі аналізу цього клінічного випадку автори також прагнуть підвищити обізнаність щодо проявів МС та його профілактики. Проведений аналіз підкреслює важливість ранньої діагностики та своєчасної корекції МС серед молодих жінок, які планують стати матерями, а також наголошує на необхідності комплексного підходу до лікування МС, удосконалення системи диспансерного спостереження, освіти громадськості та забезпечення доступу пацієнтів до лікування з метою запобігання репродуктивним і метаболічним ускладненням.

Профілактика остеопорозу: актуальні патогенетичні аспекти. Можливості застосування комбінованих кальцієвмісних засобів

Лілія Бабінець — 2026-02-23

Остеопороз (ОП) є глобальною проблемою системи охорони здоров’я, що характеризується зниженням міцності кісток і підвищеним ризиком переломів.

У статті здійснено огляд сучасних доказових даних щодо розвитку остеопенії та ОП, раннього виявлення та діагностики кісткових порушень, а також щодо можливостей і доцільності нутритивної підтримки кісткової тканини.

Систематичні огляди засвідчують, що близько 20% дорослого населення світу відповідають критеріям ОП, а до 40% – мають остеопенію, що є попереднім етапом розвитку захворювання. Прийом кальцію та вітаміну D може сприяти зниженню ризику переломів і падінь. Кальцію гідроксиапатит (ГАП) може бути раціональним вибором для підтримки кісток завдяки фізіологічному нутрієнтному профілю, що сприяє збереженню їхньої мінеральної щільності. Дослідження щодо застосування ГАП свідчать про його значний потенціал.

Висновки. Рання діагностика, оцінка факторів ризику та комплексний підхід до ведення пацієнтів є ключовими чинниками зниження впливу ОП на здоров’я населення. Адекватне надходження кальцію, вітамінів D і K, а також білка є важливою складовою підтримки нормального метаболізму кісткової тканини.

Лікування синдрому надмірного бактеріального росту у пацієнтів із синдромом подразненого кишечника. Доцільність використання синбіотика

Руслан Хайрнасов — 2026-02-23

Мета дослідження: оцінка доцільності включення синбіотика Актив Флора Дуо Плюс у схему лікування пацієнтів із синдромом подразненого кишечника з діареєю (СПК-Д) та синдромом надмірного бактеріального росту (СНБР).

Матеріали та методи. У дослідження залучено 69 пацієнтів із СНБР на тлі СПК-Д: чоловіків – 43,5%, жінок – 56,5%, усі віком від 23 до 72 років (середній вік – 43,6 ± 12,1 року). Після виключення запальних захворювань кишечника та інфекцій як причин діарейного синдрому діагноз СПК-Д встановлювали відповідно до Римських критеріїв ІV, а СНБР – за результатами водневого дихального тесту з навантаженням лактулозою. На І етапі дослідження всім пацієнтам проводили лікування СНБР (рифаксимін у дозі 550 мг 3 рази на добу протягом 14 днів). На ІІ етапі пацієнти, рандомізовані в основну групу (ОГ, n = 32), додатково вживали синбіотик Актив Флора Дуо Плюс по 1 капсулі 2 рази на добу (рекомендована порція) протягом 20 днів. Результати впливу лікування на кишкові симптоми в досліджуваній групі пацієнтів порівнювали через 20 днів із контрольною групою (КГ, n = 37), яка продовжувала стандартне лікування та спостереження без вживання синбіотика. У процесі дослідження всім пацієнтам проводили оцінювання якості життя, пов’язаної із СПК-Д, вираженості здуття живота, болю в животі, самопочуття після акту дефекації за 10-бальними шкалами опитувальників.

Аналіз даних та рандомізацію (за допомогою вбудованого генератора випадкових чисел) здійснювали в електронних таблицях Microsoft Excel, додатково застосовуючи пакет прикладних програм IBM SPSS Statistics 23.0 для статистичної обробки.

Результати. На І етапі лікування СНБР спостерігалася тенденція до покращення стану пацієнтів в обох групах за всіма параметрами, що аналізувалися (здуття живота, біль у животі, задоволеність дефекацією, якість життя, пов’язана із СПК-Д). За результатами ІІ етапу виявлено подальше статистично значуще покращення стану пацієнтів в ОГ, які додатково вживали Актив Флора Дуо Плюс, порівняно з КГ за всіма шкалами, що аналізувалися (р < 0,001; односторонній критерій).

Висновки. Включення синбіотика Актив Флора Дуо Плюс у схему лікування пацієнтів із СНБР на тлі СПК-Д є доцільним для покращення основних кишкових симптомів і загального показника якості життя.

Оцінювання ефективності комплексної терапії хронічного панкреатиту з гастродуоденальними змінами за динамікою клінічних параметрів

Лілія Бабінець — 2026-02-23

Хронічний панкреатит (ХП) є поширеним захворюванням, яке значно погіршує якість життя пацієнтів і потребує комплексного підходу до діагностики й лікування. Часто ХП супроводжується хронічним гастритом та/або дуоденітом (ХГ / ХД), що ускладнює перебіг обох патологій. Одним з основних факторів розвитку цих захворювань є інфекція Helicobacter pylori, що вимагає удосконалення методів діагностики та лікування.

Мета дослідження: оцінити ефективність включення до комплексної терапії пацієнтів із ХП у поєднанні з ХГ / ХД синергічної комбінації метилметіоніну та декспантенолу за динамікою клінічних параметрів (лабораторних показників і шкал опитувальника GSRS).

Матеріали та методи. Обстежено 79 хворих із ХП у поєднанні з ХГ / ХД віком від 20 до 75 років, з яких 47 чоловіків (60%) і 32 жінки (40%). Пацієнти були рандомізовані на дві групи: I отримувала стандартне лікування, а II – комбінований засіб метилметіоніну і декспантенолу, окрім стандартної терапії. Лабораторні дослідження та опитування за шкалою GSRS проводили на початковому етапі та через 2 тиж. після лікування.

Результати. Після лікування в обох групах відзначено зниження рівня екзокринної недостатності підшлункової залози (ПЗ) від середньої тяжкості до лікування до легкого ступеня, що вказує на покращення функціонального стану ПЗ. Дельта (Δ) у ІІ групі становила 55,44% порівняно з 13,14% у І групі (р < 0,05), що свідчить про більш виражене відновлення секреторної активності ПЗ під впливом комплексного лікування з додатковим включенням комбінованого вітамінного засобу. У ІІ групі спостерігалося більш виражене зниження клінічних симптомів за показниками шкал GSRS (Gastrointestinal Symptom Rating Scale, I. Wiklund, 1998; за шкалою АР (больовий абдомінальний синдром) – на 69,39%, RS (рефлюксний синдром) – на 66,92%, DS (діарейний синдром) – на 72,12% тощо, р < 0,05), що дало змогу довести дієвість обох програм лікування з достовірно вищою ефективністю комплексу терапії із застосуванням комбінації вітамінів.

Висновки. У дослідженні доведено, що додаткове включення комбінованого засобу метилметіоніну та декспантенолу в терапію пацієнтів із ХП у поєднанні з ХГ / ХД є ефективним терапевтичним підходом для покращення клінічного перебігу і зменшення симптомів зовнішньосекреторної недостатності ПЗ.

Рання діагностика хронічної мієлоїдної лейкемії в практиці сімейного лікаря з урахуванням коморбідності

Людмила Хіміон — 2026-02-23

Мета роботи: підвищення рівня знань спеціалістів первинної медичної допомоги щодо клінічних і лабораторних ознак хронічної мієлоїдної лейкемії (ХМЛ) для формування клінічної настороженості та своєчасної діагностики захворювання.

Проведено огляд сучасної наукової літератури з акцентом на роль лікаря загальної практики – сімейного лікаря у виявленні ХМЛ, зокрема за наявності супутніх захворювань. Проаналізовано сучасні дані щодо патофізіології ХМЛ, ролі філадельфійської хромосоми, химерного гена BCR-ABL1 та перспектив таргетної терапії з використанням інгібіторів тирозинкінази. Узагальнено діагностичні критерії, зміни в загальному аналізі крові (підвищення кількості лейкоцитів, зсув лейкоцитарної формули вліво, підвищення кількості базофілів та еозинофілів, підвищення або зниження кількості тромбоцитів), а також диференційно-діагностичні підходи до оцінювання лейкоцитозу й тромбоцитозу.

Продемонстровано, що близько половини випадків ХМЛ виявляється випадково під час виконання загального аналізу крові. Ранні клінічні ознаки є неспецифічними (підвищена втомлюваність, пітливість у нічний час, збільшення селезінки), а тому потребують високого рівня клінічної настороженості. Описано вплив супутніх захворювань, зокрема цукрового діабету, ішемічної хвороби серця, неалкогольної жирової хвороби печінки, псоріатичного артриту, на перебіг ХМЛ і вибір таргетної терапії. Узагальнено дані щодо ролі γδ-Т-лімфоцитів, мітохондріального обміну речовин і молекул середньої маси як потенційних біомаркерів інтоксикації та резистентності до лікування. Запропоновано таблицю діагностичної цінності клінічних симптомів і лабораторних показників для первинної медичної ланки.

Урахування мультиморбідності при ХМЛ є критичним для своєчасної діагностики, безпечного лікування та довгострокового нагляду. Підвищення настороженості лікарів загальної практики – сімейних лікарів щодо змін у загальному аналізі крові й неспецифічних клінічних симптомів сприятиме своєчасній діагностиці ХМЛ.

Розлади системи гемостазу на тлі порушення функції зовнішнього дихання при коморбідному перебігу хронічного обструктивного захворювання легень та хронічного панкреатиту

Інна Дудка — 2026-02-23

Коморбідний перебіг хронічного обструктивного захворювання легень (ХОЗЛ) і хронічного панкреатиту (ХП) може посилювати клінічну симптоматику обох захворювань і призводити до частих рецидивів патологічного процесу внаслідок змін у системі гемокоагуляції.

Мета дослідження: визначення особливостей функції зовнішнього дихання та стану окремих факторів гемостазу й фібринолітичної активності у хворих на ХОЗЛ із супутнім ХП.

Матеріали та методи. Обстежено 144 хворих на ХОЗЛ та ХП. Досліджували функцію зовнішнього дихання, загальний коагуляційний потенціал плазми крові, стан ферментативного та неферментативного фібринолізу, загальну фібринолітичну активність.

Результати. ХП зумовлює розвиток бронхообструктивного синдрому, при цьому максимальні показники зниження об’єму форсованого видиху за першу секунду порівняно з належними значеннями (в 1,4 раза, p < 0,05) та життєвої ємності легень (в 1,2 раза, p < 0,05) спостерігаються у хворих із коморбідним перебігом ХОЗЛ і ХП. Протромбіновий час достовірно знижувався в усіх групах спостереження порівняно з показниками практично здорових осіб (ПЗО): у хворих 1-ї групи – на 20,1%, 2-ї групи – на 26,3%, 3-ї групи – на 38,8% (p_1–3 < 0,05). Вміст фібриногену в крові був достовірно знижений у хворих усіх груп: у 1-й групі – на 12,3%, у 2-й групі – на 18,6%, у 3-й групі – на 29,2% (p_1–3 < 0,05). Встановлено зниження тромбінового часу в усіх групах хворих, при цьому найбільше зниження відмічалося у пацієнтів 3-ї групи – на 36,3% (р < 0,05) порівняно з групою ПЗО. Активацію системного протеолізу підтверджували зміни активності антитромбіну ІІІ (АТ ІІІ), активність якого у хворих 3-ї групи була знижена порівняно з нормативними значеннями на 29% (р < 0,05). Сумарна фібринолітична активність плазми крові пацієнтів усіх груп була достовірно нижчою за контрольні показники: у 1-й групі – на 12,8%, у 2-й групі – на 14,3%, у 3-й групі – на 21,7% (p_1–3 < 0,05). Активність Хагеман-залежного фібринолізу (ХЗФ) знижувалася в усіх групах: у 1-й групі – в 1,6 раза, у 2-й групі – в 1,7 раза, у 3-й групі – в 1,8 раза (p_1–3 < 0,05) порівняно з ПЗО, без вірогідної різниці між групами (p > 0,05). Активність фактора згортання крові XIII у хворих 1-ї групи знизилася на 24,3%, 2-ї групи – на 20,1%, 3-ї групи – на 32,6% (p_1–3 < 0,05). У хворих на ХОЗЛ із супутнім ХП відзначалося достовірне зниження потенційної активності плазміногену: у 1-й групі – на 21,9%, у 2-й групі – на 32,2%, у 3-й групі – на 42,6% відповідно (p_1–3 < 0,05).

Висновки. До факторів, що погіршують перебіг ХП у пацієнтів із гіпоксією, спричиненою ХОЗЛ, належать зниження активності АТ III на 29%; зниження ферментативної фібринолітичної активності на 21,7% та зниження активності ХЗФ в 1,8 раза відносно норми. Пригнічення антикоагулянтного потенціалу крові (зниження активності АТ III та фактора згортання крові XIII), зниження загальної фібринолітичної активності плазми крові внаслідок пригнічення ХЗФ та ферментативного фібринолізу, компенсаторне підвищення активності неферментативного фібринолізу й зростання протеолітичної активності плазми крові свідчать про формування гіперкоагуляційного синдрому, який посилюється внаслідок дисфункції зовнішнього дихання у пацієнтів із ХП і коморбідним ХОЗЛ. Це призводить до порушень процесів мікроциркуляції в підшлунковій залозі у пацієнтів із ХОЗЛ, що є одним із факторів ризику загострення ХП.

Експертний консенсус щодо ведення екзокринної недостатності підшлункової залози у пацієнтів із цукровим діабетом

Igor Skrypnyk — 2026-02-23

Мета: узагальнення експертних рекомендацій щодо раннього виявлення та ведення екзокринної недостатності підшлункової залози (ЕНПЗ) у пацієнтів із цукровим діабетом (ЦД).

Публікація ґрунтується на матеріалах і висновках Міжнародної експертної консультативної ради (28.11.2025 р.) за участю гастроентерологів і ендокринологів України та Ізраїлю. Здійснено аналіз сучасних настанов і доказової бази щодо актуальності, значущості, діагностики та лікування ЕНПЗ у пацієнтів із ЦД.

ЕНПЗ на тлі ЦД є поширеним та водночас недостатньо діагностованим і недооціненим станом, що призводить до мальдигестії/мальабсорбції, нутритивної недостатності, зниження якості життя пацієнтів, підвищення глікемічної варіабельності та погіршення довгострокового прогнозу, включно із серцево‑судинними ризиками. Частою проблемою на первинній ланці надання медичної допомоги є хибна атрибуція гастроінтестинальних симптомів до побічних ефектів антигіперглікемічної терапії (метформін, агоністи GLP‑1, інгібітори DPP‑4), що уповільнює своєчасну діагностику. Враховуючи взаємне обтяження цих двох діагнозів та прогностичну несприятливість такого поєднання, експерти рекомендують проактивний скринінг на ЕНПЗ у пацієнтів із ЦД у групах ризику (ЦД 1-го типу, інсулінозалежність або низький рівень С‑пептиду, ЦД 3с типу, тривалий перебіг ЦД, незадовільний глікемічний контроль, немотивоване зменшення маси тіла) із застосуванням визначення фекальної еластази‑1, опитувальника PEI‑Q та системної оцінки нутритивного статусу. Базова замісна ферментна терапія панкреатином у формі дрібних гранул розміром менше ніж 2 мм (оптимально – менш як 1,8 мм) з ентеросолюбільним покриттям рекомендована у стартових дозах 40 000– 50 000 ОД ліпази на основний прийом їжі та 20 000–25 000 ОД на перекус; терапія має бути тривалою з подальшим титруванням дози відповідно до клінічної відповіді й нутритивних маркерів; лікування слід поєднувати з дієтологічною підтримкою та корекцією мікронутрієнтних дефіцитів.

Висновки. ЕНПЗ у хворих на ЦД є клінічно значущим і часто недіагностованим станом у практиці сімейних лікарів. Впровадження проактивного скринінгу в групах ризику й мультидисциплінарного підходу до ведення таких пацієнтів сприятиме покращенню якості життя, досягненню кращого метаболічного контролю та зменшенню довгострокових несприятливих прогностичних наслідків для пацієнтів.

Професійна підготовка лікарів в Україні в умовах сьогодення

Юрій Антипкін — 2026-02-23

Проблема якості медичної освіти в Україні набуває загальнонаціонального значення. В умовах пандемії COVID-19, повномасштабної війни та стрімкого розвитку штучного інтелекту виникає потреба в адаптації підходів до викладання в медичних університетах до викликів сьогодення з урахуванням поточного стану професійної підготовки лікарів.

Мета дослідження: аналіз оцінки сучасного стану якості вищої медичної освіти здобувачами освіти, лікарями-інтернами й молодими лікарями.

Матеріали та методи. Проведено двоетапне анкетування із застосуванням онлайн-опитувальника у 2023 р. (300 осіб, серед них студенти та лікарі-інтерни) та у 2025 р. (450 осіб: студенти, лікарі-інтерни та молоді лікарі зі стажем клінічної роботи до 5 років). Респонденти представляли провідні заклади вищої медичної освіти (ЗВМО) України та оцінювали своє бачення поточного стану вищої медичної освіти за 10-бальною шкалою за такими критеріями: кадровий потенціал, матеріально-технічна база, методологічне забезпечення, залучення інноваційних технологій, міжнародна співпраця, рівень імплементації сучасних клінічних настанов і стандартів (протоколів) надання медичної допомоги в освітній процес.

Результати. Порівняння даних за 2023 та 2025 рр. виявило статистично значуще зростання оцінок за впровадження інноваційних технологій в освітній процес ЗВМО та розвиток міжнародної співпраці, що свідчить про успішну цифровізацію навчання й адаптацію програм академічної мобільності за останні роки. Водночас відзначено достовірне зниження балів за показниками кадрового та методологічного забезпечення, а також рівня матеріально-технічної бази. Найбільш значущий розрив виявлено в оцінці імплементації клінічних настанов і стандартів у навчальний процес із боку різних груп респондентів (від 5,12 ± 0,17 бала серед студентів до 2,10 ± 0,12 бала серед молодих лікарів), що підкреслює недостатній рівень сформованості навичок розуміння клінічних і юридичних вимог реальної клінічної практики на етапі додипломної освіти.

Висновки. На підставі опитування студентів, лікарів-інтернів та молодих лікарів встановлено позитивну динаміку розвитку інноваційних технологій і міжнародної співпраці в ЗВМО, а також статистично значуще зниження оцінок кадрового, методичного та матеріального забезпечення. Особливу увагу привертає низький рівень практичного використання клінічних настанов і стандартів медичної допомоги, на який вказують лікарі-інтерни та молоді лікарі, які, на відміну від студентів, залучені до практичної медицини. Обґрунтовано необхідність модернізації освітніх програм шляхом розвитку вибіркових дисциплін і вивчення галузевих нормативних документів, починаючи зі студентських років.

Обізнаність студентів-медиків у Тікріті (Ірак) щодо симптомів пост-COVID-19 у дітей

Balqees Ramadan — 2026-02-23

Обізнаність студентів-медиків щодо симптомів COVID-19 у дітей зростає з моменту оголошення Всесвітньою організацією охорони здоров’я про пандемію цього вірусу. COVID-19 – це гостре інфекційне респіраторне захворювання.

Мета дослідження: оцінити розуміння студентами-медиками симптомів пост-COVID-19, щоб підвищити обізнаність та допомогти полегшити ці симптоми в дітей.

Матеріали та методи. Перехресне дослідження було проведено за участю 267 іракських студентів-медиків в Університеті Тікріта за допомогою анкети, розробленої дослідниками. Зібрані дані проаналізовано за допомогою статистичних методів і програмного забезпечення Microsoft.

Результати. Дослідження продемонструвало, що 104 (38,9%) із 267 студентів знали про симптоми пост-COVID-19 у дітей, тоді як 163 (61,1%) – ні. Соціальні мережі були основним джерелом інформації, і 69 (66,35%) зі 104 обізнаних студентів дізналися про симптоми саме з них. Результати розраховували серед 104 студентів, які заявили про обізнаність щодо симптомів після COVID-19 загалом. Отримані результати показали: 47 (45,2%) студентів вважали, що діти переживають легку гіпоксію після COVID-19, а 44 (42,3%) – що у дітей є легка аносмія. Крім того, 48 (46,17%) студентів вважали, що у дітей є легкий кашель, а 47 (45,2%) – що діти переживають легку втому після COVID-19.

Висновки. Дослідження виявило прогалини в знаннях, оскільки багато студентів не знали про потенційні симптоми пост-COVID-19, як-от проблеми із серцем, неврологічні проблеми або мультисистемний запальний синдром. Основним джерелом інформації були соціальні мережі, що наголошувало на необхідності покращення освіти щодо симптомів після COVID-19 у дітей.

Тривожні розлади у пацієнтів із бронхіальною астмою залежно від рівня її контролю

Людмила Хіміон — 2026-02-23

Мета дослідження: визначити рівень тривожних розладів у хворих на бронхіальну астму (БА) залежно від її контролю.

Матеріали та методи. Обстежено 78 пацієнтів із персистуючою БА легкого та середнього ступеня тяжкості (середній вік – 42,7 ± 3,5 року; 35 чоловіків і 43 жінки) з неконтрольованим перебігом та легким або помірним загостренням, які звернулися до сімейного лікаря. Усім пацієнтам призначали терапію згідно з Кроком 3 (Step 3) лікування. Оцінювання функції зовнішнього дихання проводили методом спірометрії. Контроль захворювання визначали за допомогою тесту контролю астми (Asthma Control Test – АСТ) та опитувальника контролю астми (Asthma Control Questionnaire – ACQ), рівень тривоги та депресії – за госпітальною шкалою тривоги та депресії. Дослідження виконували під час первинного звернення та через 1 міс.

Результати. У період загострення високий рівень субклінічної тривоги виявлено у 73,1% пацієнтів. Неконтрольований перебіг БА супроводжувався кашлем, задишкою, відчуттям скутості та свисту в грудях. Після досягнення контролю частота тривожних розладів достовірно зменшилася (р < 0,05): нормальні показники визначено у 75,6% хворих, субклінічну тривогу – у 15,4%. Частка пацієнтів із клінічною тривогою зменшилася з 12,8% до 9,0%, однак ці зміни не досягли статистичної значущості (p > 0,05). Досягнення контролю супроводжувалося зменшенням симптомів і достовірним підвищенням постбронходилятаційних показників об’єму форсованого видиху за першу секунду, форсованої життєвої ємності легень та індексу Генслера. Контрольований перебіг БА характеризувався високою якістю життя (ACQ – 0,68 ± 0,01 бала) та високим рівнем контролю (АСТ – 22,4 ± 1,5 бала) (р < 0,05).

Висновки. У період загострення субклінічну тривогу виявлено у 73,1% пацієнтів, клінічну – у 12,8%, тоді як нормальні показники визначалися у 14,1%. Досягнення контролю супроводжується зменшенням тривожних проявів, нормалізацією спірометричних показників, зникненням денних і нічних симптомів, а також відсутністю обмеження фізичної активності.

Комплексне лікування неврологічних розладів у пацієнтів із цукровим діабетом за допомогою акупунктури та погляд на загальні патофізіологічні механізми: аналіз двох випадків

Геннадій Чуприна — 2026-02-23

Враховуючи зростання поширеності цукрового діабету (ЦД), діабетична нейропатія залишається однією з найважливіших та найчастіших причин нейропатології. Лікування діабетичної нейропатії за допомогою протоколів і препаратів традиційної західної медицини часто залишається безуспішним, тоді як традиційна китайська медицина (ТКМ) пояснює патогенез ЦД, його ускладнення та вплив на нервову систему по-іншому, що може дозволити додатково використовувати методи акупунктури (АП) для ефективнішого лікування.

Мета дослідження: оптимізувати комплексне лікування неврологічних розладів у пацієнтів із ЦД шляхом застосування АП та підходів ТКМ, її погляду на взаємозв’язок між ендокринною та неврологічною патологією.

Матеріали та методи. Для покращення результатів лікування додатково використовувався метод синдромальної акупунктурної діагностики, що дозволило додати до комплексного лікування класичний метод медичної АП шляхом впливу на акупунктурну точку EX-B3 (Вайгуаньсяшу). Ефективність лікування оцінювали за допомогою комплексного обстеження з використанням Візуальної аналогової шкали, Шкали симптомів нейропатії, Шкали інвалідизації при нейропатії, Шкали вегетативних симптомів, Монреальської шкали оцінки когнітивних функцій та електронейроміографії.

Результати. Представлено комплексне лікування 2 пацієнтів із ЦД та неврологічними розладами з додатковим використанням методів медичної АП. Кожен пацієнт отримав 2 курси лікування, що складалися з 10 процедур АП з індивідуальним підходом, описаним у статті. Прогрес у зменшенні неврологічних симптомів спостерігався лише після використання цього методу лікування, що підтвердилося покращенням клініко-інструментальних показників.

Висновки. Лікування неврологічних розладів у пацієнтів із цукровим діабетом за допомогою традиційних підходів часто залишається безуспішним, тоді як ТКМ по-іншому пояснює патогенетичний взаємозв’язок ендокринних та нервових розладів, що може дозволити додатково використовувати методи АП для ефективнішого лікування. Наш досвід показав, що додаткове використання методів АП в комплексному лікуванні пацієнтів із цукровим діабетом та неврологічними розладами продемонструвало прогрес у зменшенні неврологічних симптомів та покращенні ефективності лікування. Метод АП широко використовується в цілісному підході в практиці первинної медичної допомоги.

Роль клінічних досліджень у розвитку соціальної медицини

Анатолій Царенко — 2026-02-23

Клінічні дослідження (КД) традиційно зосереджувалися на оцінюванні ефективності й безпеки медичних втручань у контрольованих умовах. Проте розрив між їхніми результатами та практичним застосуванням у системах охорони здоров’я різних країн зумовлює потребу в кращій інтеграції дослідницької й клінічної інфраструктури.

Мета дослідження: здійснити аналіз сучасних підходів до інтеграції КД у систему охорони здоров’я, ролі прагматичних і впроваджувальних досліджень.

Матеріали та методи. У роботі використано бібліосемантичний метод для визначення надійних доказів для прийняття політичних рішень щодо організації КД на громадське здоров’я. Дизайн дослідження включав оцінювання впливу на здоров’я в масштабі популяції та враховував економічні й організаційні наслідки.

Результати. КД відіграють ключову роль не лише у створенні та верифікації нових медичних втручань, а й у розвитку соціальної медицини – дисципліни, спрямованої на взаємозв’язок між здоров’ям населення, соціальними детермінантами та політикою суспільного здоров’я. У статті узагальнено сучасні підходи до інтеграції КД у систему охорони здоров’я, ролі прагматичних і впроваджувальних досліджень, етичні й регуляторні вимоги, зв’язок із доказовою політикою та механізми підвищення соціальної віддачі КД. Наведено рекомендації щодо посилення впливу КД на соціальну медицину з урахуванням сучасних методологічних і технологічних можливостей.

Висновки. КД на сьогодні є не лише шляхом до застосування нових ефективних лікувальних препаратів чи процедур, а й важливим інструментом розвитку соціальної медицини. Прагматичні, впроваджувальні та вбудовані дизайни, інтеграція з фактичними клінічними даними, етична й регуляторна модернізація, а також увага до соціальних детермінант забезпечують можливість трансформувати результати досліджень у вимірювані суспільні блага. Для цього потрібна системна співпраця дослідницьких інституцій, служб охорони здоров’я, політиків і громад.

Закреп у пацієнтів кардіологічного профілю: недооцінений фактор ризику та виклики терапії (Огляд літератури)

Ольга Бондаренко — 2026-02-23

Хронічний закреп, який традиційно розглядався як функціональний розлад шлунково-кишкового тракту, дедалі частіше визнається клінічно значущим чинником серцево-судинного ризику. Дані сучасних епідеміологічних досліджень і метааналізів свідчать про стійку асоціацію між закрепом та підвищеним ризиком великих несприятливих серцево-судинних подій, серцевої недостатності, ішемічного інсульту, венозної тромбоемболії й загальної смертності, особливо у пацієнтів із наявними ССЗ. Патофізіологічні механізми цього зв’язку включають гострий гемодинамічний стрес під час натужування, хронічне системне запалення, дисбіоз кишечника, порушення метаболізму триметиламін-N-оксиду, зниження продукції коротколанцюгових жирних кислот і підвищення кишкової проникності. Особливу увагу привертає роль осі «кишечник – серце», а також потенційна плейотропність спільних генетичних і вегетативних механізмів. У контексті сучасних рекомендацій Всесвітньої гастроентерологічної організації (2025) лактулоза розглядається не лише як ефективний осмотичний проносний засіб, а і як пребіотик, здатний впливати на ключові ланки патогенезу серцево-судинних ускладнень, пов’язаних із хронічним закрепом.

Хронічний закреп є недооціненим, але потенційно модифікованим фактором серцево-судинного ризику, який потребує активного виявлення у пацієнтів кардіологічного профілю. Комплексний підхід до корекції функції кишечника, з урахуванням впливу на кишкову мікробіоту й системне запалення, може мати важливе значення для покращення прогнозу. Лактулоза, завдяки поєднанню осмотичної та пребіотичної дії, є перспективним терапевтичним засобом у веденні пацієнтів кардіологічного профілю із закрепом, що обґрунтовує доцільність подальших проспективних досліджень.

Нейротоксини – новий вид зброї (Огляд літератури)

Ольга Селюк — 2026-02-23

Повномасштабна війна в Україні триває п’ятий рік. Завдана довкіллю шкода зберігатиметься ще багато років: знадобляться десятиліття, щоб зупинити негативні кліматичні зміни, деградацію ґрунтів і втрату біорізноманіття, а також значні зусилля для відновлення екосистем, які зазнали надзвичайно потужного навантаження.

Мета дослідження: на основі аналізу літературних джерел встановити основні нейротоксичні речовини, які виділяються під час бойових дій, механізми їх впливу та синдроми уражень нервової системи.

Неврологічні розлади є найпоширенішою причиною інвалідності/смерті, а їх зростання пов’язане із забрудненням повітря твердими частинками (particulate matter), які провокують розвиток нейропатології. У разі руйнування будівель відбувається їх загорання з виділенням складних летких речовин, які уражують нервову систему. При цьому утворюються такі види нейротоксинів: 1) хлоровані органічні сполуки (наприклад, хлороводень), який викликає подразнення слизових оболонок та впливає на нервову систему; 2) діоксини й фурани, що мають здатність накопичуватися в організмі, володіють нейротоксичним і канцерогенним потенціалом; 3) бромовані сповільнювачі горіння, основна дія яких пов’язана з порушеннями когнітивних функцій. Нейротоксичними властивостями володіють: важкі метали – ртуть, кадмій, мідь та її солі; продукти згорання палива та вибухових речовин – оксиди азоту, які швидко спричинюють подразнення нервової системи, а за тривалого впливу – погіршення когнітивних функцій; чадний газ, що блокує доставку кисню до мозку; поліциклічні ароматичні вуглеводи, які мають канцерогенну та нейротоксичну активність; ціанідні сполуки, що можуть утворюватися при горінні азотовмісних матеріалів, чинять гостру нейротоксичну дію.

Висновки. Токсини сучасних боєприпасів – це повільна хімічна зброя, яка діє довго після вибуху, призводить до енцефалопатії, нейропатії. Їх джерелами є: складні леткі речовини, складні токсини, важкі метали, продукти згорання палива. Встановленими токсинами у вибухових пристроях є: гептил, гексоген/октоген, тринітротолуол, чадний газ, бензол, толуол, формальдегід, свинець та інші важкі метали. Вони викликають різноманітні ураження нервової системи, судомний синдром, гостру гіпоксію мозку, полінейропатію, характеризуються відстроченими клінічними проявами.