Сімейна Медицина. Європейські практики

Оптимізація лікування хронічної мієлоїдної лейкемії із застосуванням аргініну глутамату як засобу детоксикації під контролем лабораторних показників інтоксикаційного синдрому

Іванна Майкут-Забродська — 2025-12-26

Мета дослідження: оптимізація лікування пацієнтів із хронічною мієлоїдною лейкемією (ХМЛ) шляхом визначення особливостей інтоксикаційного синдрому за лабораторними показниками та його корекції.

Матеріали та методи. Проведено проспективне, когортне дослідження за участю 97 осіб, з яких 77 пацієнтів із ХМЛ були розподілені за стадіями хвороби (хронічна – 19, акселерації – 33, бластний криз – 25), а 20 здорових осіб сформували контрольну групу. Вивчено рівні молекул середньої маси (МСМ), основну частку яких становлять речовини пептидної природи, піровиноградної (ПВК) та молочної (МК) кислот у плазмі крові. Використано клінічні, лабораторні, біохімічні та статистичні методи аналізу. Дослідження проведено відповідно до Гельсінської декларації, затверджене комісією з біоетики; усі пацієнти надали інформовану згоду на участь у дослідженні.

Результати. Встановлено, що рівень МСМ, ПВК і МК підвищується з прогресуванням стадії захворювання та корелює з тяжкістю інтоксикації. Зниження рівнів МСМ, ПВК, МК у пацієнтів із ХМЛ після курсу аргініну глутамату свідчить про зменшення вираженості синдрому ендогенної метаболічної інтоксикації.

Висновки. Оцінювання метаболічної інтоксикації є важливим критерієм стратифікації ризику при ХМЛ. Визначення рівнів МСМ, ПВК, МК у крові пацієнтів із ХМЛ розширює арсенал дослідницьких технологій, а виявлені особливості метаболічних порушень у хворих із ХМЛ свідчать про потребу в індивідуалізації лікувальних підходів із метою мінімізації несприятливих наслідків. У комплексному лікуванні ХМЛ доцільно застосовувати аргініну глутамат у середньотерапевтичних дозах і тривалості для корекції інтоксикаційних порушень.

Нове бачення первинної медичної допомоги і сталий розвиток: огляд подій XVII конференції WONCA 2025 та досвід України

Олександр Толстанов — 2025-12-26

У статті наведено огляд ключових подій та доповідей, що прозвучали на спільній XVII конференції WONCA World / WONCA Europe 2025 у м. Лісабоні (Португалія) та засіданнях правління всесвітньої та європейської асоціацій сімейних лікарів, на яких делегація Української асоціації сімейної медицини представила план дій щодо удосконалення знань і навичок спеціалістів первинної медичної допомоги з питань управління ризиками при надзвичайних ситуаціях.

Сучасний менеджмент знеболювальної терапії в Україні за результатами соціологічного дослідження ефективності надання медичної допомоги військовим із важкими пораненнями та ампутаціями кінцівок

Андрій Строкань — 2025-12-26

Хронічний біль учені світу розглядають як модель захворювання. Спочатку виникає гострий біль у відповідь на травму тканин і пов’язані з нею запальні процеси. Після того як період гострої небезпеки минає, біль стає самостійним хронічним захворюванням.

Мета дослідження: проаналізувати організацію медичної допомоги в госпітальних умовах пораненим з акцентом на профілактику хронічного болю.

Матеріали та методи. Матеріалом для дослідження слугували результати експертного опитування лікарів, які надають медичну допомогу пацієнтам із бойовими травмами, зокрема з пораненнями кінцівок та ампутаціями, у закладах охорони здоров’я України. Опитування проведено серед 180 фахівців методом експертного інтерв’ю. У процесі дослідження застосовано такі методи: системно-аналітичний, медико-статистичний, соціологічний методи, а також біостатистичні інструменти.

Результати. Під час дослідження здійснено аналіз результатів соціологічного опитування лікарів щодо організаційних аспектів знеболювальної терапії в закладах охорони здоров’я, які надають допомогу військовим із пораненням. Встановлено, що тривалість періоду від моменту поранення до госпіталізації є вагомим чинником, який впливає на хронізацію больового синдрому. Проаналізовано основні причини негативного впливу наявних методів знеболення на розвиток хронічного болю у поранених. Окрему увагу приділено рівню задоволеності лікарів організацією знеболювальної допомоги в їхніх медичних закладах, а також їхньому психологічному стану під час виконання професійних обов’язків.

Висновки. Система менеджменту медичної допомоги при бойових пораненнях залишається недосконалою через організаційні затримки госпіталізації до спеціалізованих закладів охорони здоров’я. Необхідним є формування мультидисциплінарних команд і впровадження мультимодального підходу до знеболювальної терапії. Больовий синдром у військових із пораненнями становить серйозну медико-соціальну проблему, що викликає фізичні й психологічні наслідки та ускладнює ефективність лікування.

Ефективність 14-денної схеми ерадикаційної терапії з комбінованим препаратом Пілобакт Нео у пацієнтів із Helicobacter pylori-асоційованою патологією: ретроспективне дослідження

Давід Джанелідзе — 2025-12-26

Інфекція Helicobacter pylori (H. pylori) залишається однією з найпоширеніших хронічних бактеріальних інфекцій у світі, асоційованою з розвитком хронічного гастриту, виразкової хвороби шлунка та дванадцятипалої кишки, MALT-лімфоми (Mucosa-Associated Lymphoid Tissue – лімфоїдна тканина, асоційована зі слизовою оболонкою) та раку шлунка. Успішність ерадикаційної терапії значною мірою залежить від антибіотикорезистентності, тривалості лікування та рівня прихильності пацієнта до призначеної схеми. Одним зі шляхів підвищення ефективності є застосування фіксованих комбінацій препаратів, які зменшують кількість таблеток і спрощують прийом, що сприяє підвищенню комплаєнсу.

Мета дослідження: оцінити ефективність 14-денної ерадикаційної терапії із застосуванням комбінованого препарату Пілобакт Нео у пацієнтів із H. pylori-асоційованою патологією.

Матеріали та методи. Проведено ретроспективне дослідження серед 167 пацієнтів (18–65 років), які отримували терапію Пілобакт Нео (омепразол 20 мг, амоксицилін 1000 мг, кларитроміцин 500 мг двічі на добу) у поєднанні з вісмутом і пробіотиком. Контроль ерадикації здійснювали через ≥ 4 тиж. після лікування за допомогою 13C-уреазного дихального тесту або фекального антигену. Аналіз ефективності проведено за підходами ITT (intention-to-treat, «намір лікувати») та PP (per-protocol, «відповідно до протоколу»).

Результати. До фінального аналізу увійшли 159 пацієнтів (48,4% жінок). Ерадикацію H. pylori підтверджено у 150 осіб. Показники ерадикації становили: ITT – 89,8% (95% довірчий інтервал (ДІ) [84,3–93,6]), PP – 94,3% (95% ДІ [89,6–97,0]). Отримані результати перевищують ефективність стандартної потрійної терапії, описаної в попередніх дослідженнях. Застосування комбінованого препарату сприяло покращенню прихильності до лікування.

Висновки. Застосування 14-денної схеми разом із Пілобакт Нео у комбінації з вісмутом і пробіотиком показало високу ефективність ерадикації H. pylori. Використання фіксованої комбінації препаратів може підвищувати прихильність пацієнтів до лікування та бути ефективною стартовою стратегією в українській популяції.

Клінічне значення холестаз-асоційованої дисфункції печінки після інфаркту міокарда: роль коефіцієнта де Рітіса

Наталія Терещенко — 2025-12-26

Множинні дослідження спрямовані на вивчення чинників, що впливають на перебіг захворювання та прогноз у пацієнтів після гострого інфаркту міокарда (ГІМ). Особливу увагу привертають холестаз-асоційовані зміни, які можуть сприяти формуванню порушень ліпідного обміну та зниженню ендотеліального резерву – важливих детермінант підвищеного серцево-судинного ризику.

Мета дослідження: визначити взаємозв’язок між показниками холестазу, коефіцієнтом де Рітіса (DR), метаболізмом ліпідів і кількістю клітин-попередників ендотеліоцитів (КПЕ) у пацієнтів після ГІМ протягом 1 року спостереження. Оцінити ефективність додавання урсодезоксихолевої кислоти (УДХК) до стандартного лікування у пацієнтів із проявами холестазу.

Матеріали та методи. Обстежено 88 чоловіків після ГІМ, середній вік становив 57,5 року. Протягом 1 року спостереження проведено 3 візити для оцінювання перебігу захворювання з визначенням біохімічних показників (аланінамінотрансфераза (АЛТ), аспартатамінотрансфераза, гамма-глутамілтрансфераза, лужна фосфатаза, загальний холестерин (ЗХС), холестерин ліпопротеїдів низької щільності (ХС-ЛПНЩ), холестерин ліпопротеїдів високої щільності, пропротеїнконвертаза субтилізин/кексину типу 9 (PCSK9)) та кількості КПЕ до і після тесту з дозованим фізичним навантаженням. Розподіл за групами здійснювали залежно від коефіцієнта DR: до групи D увійшли пацієнти з DR < 1, до групи С – з DR > 2, до групи В – з 1 ≤ DR ≤ 2.

Результати. Серед учасників дослідження у 47,7% спостерігалося підвищення АЛТ, з них 40% становили пацієнти групи D з клінічними й лабораторними ознаками холестазу та мали вищий рівень АЛТ під час 1-го візиту (Me = 44,0 ОД/л), що стабілізувався при подальших спостереженнях, імовірно, завдяки додаванню УДХК до стандартної терапії. Під час 2-го візиту в пацієнтів групи D відзначено зниження рівня ЗХС (з 4,6 до 3,3 ммоль/л; p = 0,003) та ХС-ЛПНЩ (з 2,6 до 1,54 ммоль/л; p = 0,008). У групі D під час 3-го візиту спостерігалося статистично значуще зниження КПЕ після фізичного навантаження (Me з 3618 до 2618 клітин/мл; p = 0,05), що свідчить про зниження ендотеліального резерву в цій групі. Виявлено позитивний кореляційний зв’язок між рівнем PCSK9 та кількістю КПЕ (r = 0,36; p = 0,03) і зворотний зв’язок між приростом КПЕ та ЗХС (r = –0,24; p = 0,04).

Висновки. Знижений коефіцієнт DR може слугувати індикатором холестаз-асоційованого ураження печінки після ГІМ та асоціюється з порушенням холестеринового обміну й зменшенням ендотеліального резерву. Додавання УДХК покращує ліпідний профіль і переносимість статинотерапії, сприяючи відновленню ендотеліальної функції. Таким чином, комплексний підхід у веденні пацієнтів після ГІМ є необхідним для формування сприятливого довгострокового прогнозу.

Застосування есмололу для лікування післяопераційної артеріальної гіпертензії у пацієнтів з ішемічною хворобою серця

Seymur Musayev — 2025-12-26

Мета дослідження: оцінити ефективність і безпечність β-адреноблокатора есмололу для лікування післяопераційної артеріальної гіпертензії (ПАГ) у пацієнтів з ішемічною хворобою серця.

Матеріали та методи. У дослідження включено 30 пацієнтів (віком 45–78 років, середній вік – 60,5 ± 17,3 року), яким було проведено аорто-коронарне шунтування з використанням штучного кровообігу. ПАГ розвинулася в перші години після операції. Усі пацієнти перебували на штучній вентиляції легень із седацією за шкалою RASS (Richmond Agitation-Sedation Scale) на рівні 2–4. У всіх пацієнтів діагностовано артеріальну гіпертензію, і вони отримували постійну антигіпертензивну терапію. Есмолол уводили внутрішньовенно болюсно по 20 мг протягом 1 хв. У разі необхідності ін’єкцію повторювали через 5 хв до досягнення необхідного ефекту. Для інтраопераційного контролю артеріального тиску вводили болюс 80 мг протягом 30 с; після цього, якщо виникала потреба, інфузійно призначали дозу 150 мг/кг/хв. Післяопераційне дозування здійснювали за аналогічною схемою.

Результати. Лікування есмололом виявилося ефективним у 82,6% випадків. Найчастіше цільового рівня артеріального тиску досягали при дозах 40 та 60 мг у 20% та 36,7% випадків відповідно. Антигіпертензивний ефект зберігався протягом 24 год після ін’єкції. Есмолол спричиняв помірне зниження частоти серцевих скорочень (на 4–7%), що дозволяло застосовувати його при гіпертензії без супутньої тахікардії. Препарат добре переносився, побічних ефектів не зафіксовано.

Висновки. Застосування есмололу показало високу ефективність і безпечність у лікуванні післяопераційної артеріальної гіпертензії у пацієнтів кардіохірургічного профілю.

Когнітивні порушення у військовослужбовців із синдромом обструктивного апное сну

Мар’яна Селюк — 2025-12-26

Упродовж останніх років в усьому світі спостерігається зростання кількості випадків ожиріння, цукрового діабету 2-го типу, захворювань серцево-судинної системи, які є складовими метаболічного синдрому (МС). Показники смертності від серцево-судинних ускладнень в осіб із МС залишаються високими.

Мета дослідження: визначити ступінь порушень когнітивних функцій у військовослужбовців із синдромом обструктивного апное сну (СОАС) під час бойових дій.

Матеріали та методи. Для виконання поставленої мети було обстежено 32 військовослужбовці з ознаками МС та СОАС, які перебували на лікуванні в Національному військово-медичному клінічному центрі «Головний військовий клінічний госпіталь» та склали основну групу. До групи порівняння увійшли 43 пацієнти з ознаками МС, але без СОАС. Усі обстежені хворі були чоловічої статі, а середній вік становив 45,2 ± 2,1 року. Усі пацієнти підписали інформовану згоду на участь у дослідженні. Було проведено визначення офісного рівня артеріального тиску, добовий моніторинг артеріального тиску, ехокардіографію, дослідження показників ліпідного та вуглеводного обміну. Полісомнографію реєстрували за допомогою двоканального портативного монітора (SOMNOcheck micro, Weinmann, Німеччина). Обструктивне апное сну визначали як припинення потоку повітря зі збереженням торакоабдомінальних рухів. Визначення ступеня когнітивних порушень проводили за допомогою Короткої шкали оцінювання психічного статусу (Mini Mental State Examination – MMSE). Загальний бал за шкалою MMSE, що включає тести орієнтування, пам’яті, мовлення, гнозису та праксису, інтерпретується за такою шкалою: 29–30 – це відсутність порушення когнітивних функцій, 27–28 – легкі, 24–26 – помірні когнітивні порушення, 20–23 – початкова стадія деменції, < 20 – більш виражені стадії деменції. Також була використана методика заучування 10 слів, яка дозволяла оцінити пам’ять (запам’ятовування, збереження і відтворення інформації). Для оцінювання темпу сенсомоторних реакцій, розумової працездатності, об’єму активної уваги пацієнтів використовували таблиці Шульте.

Результати. Клінічна характеристика обох груп учасників засвідчила високий відсоток пацієнтів з ожирінням та надлишковою масою тіла. Проте в основній групі вірогідно вищим був відсоток хворих з ожирінням 3-го ступеня, а в групі порівняння – з ожирінням 1-го ступеня та надлишковою масою тіла. Також в основній групі було виявлено достовірно більше пацієнтів із цукровим діабетом 2-го типу. Привертає увагу той факт, що стрімке зростання ваги у військовослужбовців основної групи відбувалося після поранення, внаслідок зміни умов служби та зменшення фізичної активності. У групі порівняння у 39,5% хворих не виявлено когнітивних порушень, у 53,5% – зафіксовано легкі порушення, а у 6,9% – помірні. Водночас в основній групі хворих легкі когнітивні порушення відзначено у 43,8% (р < 0,05), помірні – у 53,1% (р < 0,05), а у 3,1% – деменцію легкого типу. Пацієнти основної групи потребували достовірно більше часу на виконання завдань за таблицями Шульте. Середній показник тестування в основній групі становив 55,8 ± 6,7 с, а в групі порівняння – 39,6 ± 4,7 с. Хворі основної групи скаржилися на неможливість зосередитися, сконцентруватися, на швидку втомлюваність.

Висновки. СОАС є частою коморбідною патологією у військовослужбовців із МС і потенційно небезпечним фактором для життя й ефективного виконання службових обов’язків. СОАС у військовослужбовців проявляється легкими та помірними когнітивними порушеннями, які потребують корекції, для відновлення якості життя пацієнтів.

Поширеність інфекції Helicobacter pylori серед дітей із патологією травного тракту в Україні: систематичний огляд та метааналіз

Ірина Палій — 2025-12-26

Поширеність інфекції Helicobacter pylori (H. pylori) варіюється залежно від популяції та географічного регіону. Однак комплексний огляд поширеності в Україні не проводили.

Мета дослідження: оцінити загальну поширеність H. pylori серед дітей та визначити фактори, пов’язані з інфікуванням H. pylori в Україні.

Матеріали та методи. Виконано пошук публікацій у базах даних PubMed, Scopus, Web of Science та українських електронних ресурсах, включно з електронними бібліотеками Національної академії наук України, за період 1999–2024 рр. Синтез включав статті, що містили інформацію про поширеність H. pylori серед дитячого населення України, з використанням валідних методів діагностики H. pylori.

Результати. Остаточний аналіз включав 9 публікацій із загальною кількістю учасників – 1113 дітей. Усі статті містили інформацію про поширеність H. pylori у дітей із гастроентерологічними скаргами. Загальна поширеність H. pylori становила 53,22% (95% довірчий інтервал (42,28; 64,02)). Під час проведення метарегресійного аналізу не відзначено відмінностей у поширеності H. pylori у дітей залежно від віку (p > 0,05), року публікації (p = 0,713) та розміру вибірки (p = 0,756). При розподілі досліджень за географічними регіонами, де вони проводилися, виявлено тенденцію (p = 0,06), яка вказує на те, що серед дітей зі Східного регіону України поширеність H. pylori може бути дещо вищою.

Висновки. Метааналіз показав, що поширеність H. pylori серед дітей із гастроентерологічними скаргами в Україні є високою і перевищує середні світові та європейські показники для загальної дитячої популяції. Звичайно, пряме порівняння з дослідженнями загальної популяції є менш точним, але наші дані є релевантними для клінічного контексту. Відсутність даних про поширеність H. pylori серед загальної дитячої популяції в Україні наголошує на необхідності подальших досліджень, зокрема з урахуванням соціально-економічних та гігієнічних факторів.

Сучасні аспекти патофізіології, діагностики та лікування алергічного грибкового риносинуситу (Огляд літератури)

Ірина Цвірінько — 2025-12-26

Алергічний грибковий риносинусит (АГРС) класифікується як первинний, локалізований, Th2-залежний риносинусит. Захворювання характеризується наявністю поліпів, продукцією характерного густого еозинофільного муцину та розвитком експансивних змін уражених приносових пазух. Діагноз встановлюють за критеріями, визначеними Дж. П. Бентом (John P. Bent) і Ф. А. Куном (Frederich A. Kuhn), яким відповідають від 5 до 10% усіх випадків хронічного риносинуситу. АГРС частіше діагностується у чоловіків і зазвичай проявляється у віці 21–33 років.

АГРС є неінвазивною формою грибкового риносинуситу й уражує переважно осіб з атопією та гіперчутливістю І типу до грибкових алергенів. До 24% пацієнтів мають супутню бронхіальну астму. Муцин має густу, липку консистенцію, яку часто описують як «схожу на арахісове масло». Уражені приносові пазухи часто зазнають експансивних змін, що призводить до ерозії кісткових структур.

Пацієнти з АГРС не здатні ефективно видаляти грибкові спори, що потрапляють із навколишнього середовища. Це призводить до дисфункції бар’єра епітеліальних клітин і вивільнення цитокінів інтерлейкіну (IL)-25, IL-33 і лімфопоетину строми тимуса. Унаслідок цього активується імунна відповідь 2-го типу з подальшим запальним каскадом, що зумовлює еозинофілію, поліпоз носа та утворення еозинофільного муцину.

Основним методом лікування АГРС є хірургічне втручання. Це перший і найважливіший етап у лікуванні захворювання. Метою хірургічного втручання є очищення пазух від еозинофільного муцину, що містить гриби, які спричиняють і підтримують запалення пазух носа, видалення поліпів носа, а також широке відкриття порожнин пазух для забезпечення їхнього ефективного післяопераційного промивання та місцевої терапії. Біологічні препарати є перспективним напрямом лікування хронічного риносинуситу, особливо за наявності супутньої патології, зокрема бронхіальної астми.

Високий ризик рецидивування зумовлює необхідність подальших досліджень нових методів лікування та розроблення протоколу надання медичної допомоги пацієнтам у майбутньому.

Раціональний підхід до лікування пацієнтів із функціональною диспепсією (Огляд літератури)

Олександра Філіппова — 2025-12-26

У статті висвітлюються глобальні підходи до розуміння диспепсії, а також складнощі її діагностики та вибору ефективних терапевтичних стратегій. Функціональна диспепсія є поширеним функціональним розладом шлунково-кишкового тракту, що зумовлений порушеннями моторики, підвищеною чутливістю внутрішніх органів, зміною проникності слизової оболонки тощо. Відсутність єдиного специфічного лікування часто призводить до нераціонального застосування препаратів різних груп. Базові фармакологічні підходи включають використання інгібіторів протонної помпи та ерадикацію Helicobacter pylori. За наявності моторних порушень основним варіантом терапії є прокінетики. Застосування домперидону й метоклопраміду нині обмежене через побічні ефекти, особливо при тривалому прийомі.

Ітоприду гідрохлорид (ІТОМЕД^®) залишається єдиним прокінетиком, рекомендованим для щоденного клінічного застосування. У випадках, стійких до стандартного лікування (рефрактерних), ефективними можуть бути трициклічні антидепресанти та психотерапевтичні методи.

Цифрова ментально-психологічна грамотність на первинному рівні медичної допомоги: міждисциплінарний огляд для сімейних лікарів у посткризовий період

Ольга Черепєхіна — 2025-12-26

Посткризовий період після пандемії COVID-19 та на тлі війни в Україні виявив критичні прогалини у спроможності первинної медичної допомоги ефективно реагувати на потреби психічного здоров’я населення. У цьому контексті ментальна грамотність (mental health literacy – MHL) та цифрова грамотність у сфері здоров’я (digital health literacy – DHL) постають як ключові рамкові підходи до посилення ролі сімейних лікарів як першої ланки психосоціальної підтримки.

У статті узагальнено сучасні наукові дані (за період 2016–2025 рр.) щодо інтеграції MHL та DHL у практику сімейної медицини, з особливим акцентом на посткризові умови та український кейс як унікальний приклад для Європи.

Проведено систематизований наративний огляд із дотриманням рекомендацій PRISMA 2020 (Preferred Reporting Items for Systematic Reviews and Meta-Analyses 2020) та JBI (The Joanna Briggs Institute). Пошук літератури здійснено у базах Scopus, Web of Science та PubMed. З 220 виявлених публікацій до аналізу включено 47 досліджень, що охоплюють глобальний, регіональний та національний рівні.

Аналіз виявив 3 ключові домени: 1-й – освітній – інтегровані програми MHL / DHL підвищують рівень довіри й прихильності до лікування; 2-й – клінічний – поєднання компетентностей лікарів покращує раннє виявлення тривожних і депресивних розладів; 3-й – системний – інтеграція зменшує стигму та цифрові нерівності. Українські дані демонструють подвійний тягар для сімейних лікарів, які одночасно забезпечують травма-орієнтовану допомогу та фасилітують доступ до eHealth (електронна система охорони здоров’я)-сервісів в умовах війни.

Отже, MHL та DHL не є допоміжними концептами, а виконують роль стратегічних ресурсів для підвищення стійкості первинної медичної допомоги. Для посткризових суспільств, зокрема України, їхня інтеграція в клінічну практику, освітні програми й політику охорони здоров’я є передумовою ефективного відновлення та довготривалої стійкості.

Ревматологічні перспективи для інгібіторів натрійзалежного котранспортера глюкози 2-го типу (Огляд літератури)

Єлизавета Єгудіна — 2025-12-26

Інгібітори натрійзалежного котранспортера глюкози 2-го типу (іНЗКТГ-2) здійснили революцію в лікуванні цукрового діабету (ЦД) 2-го типу, покращивши контроль рівня глюкози в крові й зменшивши наслідки цього захворювання та смертність. Згодом ці препарати були схвалені для лікування багатьох хронічних захворювань, зокрема хронічної хвороби нирок (ХХН), атеросклеротичної хвороби серця та серцевої недостатності. Наразі з’являється все більше доказів того, що іНЗКТГ-2 можуть відігравати певну роль у лікуванні різноманітних ревматологічних захворювань – подагри, системного червоного вовчака (СЧВ) та вовчакового нефриту (ВН).

У статті здійснено аналіз сучасних літературних даних щодо застосування іНЗКТГ-2 у пацієнтів із ревматичними захворюваннями, зокрема подагрою, СЧВ та ВН. Проведено аналітичний огляд наукової літератури (обсерваційні та когортні дослідження, рандомізовані клінічні дослідження, метааналізи, оглядові статті) з використанням аналізу інформації з наукометричних баз даних PubMed, Web of Science, Scopus та Google Scholar за період 2020–2024 рр. При цьому не були виключені основні публікації попередніх років. Для пошуку використовували такі ключові слова: «інгібітори натрійзалежного котранспортера глюкози 2-го типу», «системний червоний вовчак», «люпус-нефрит», «подагра», «лікування», «прогноз».

ІНЗКТГ-2 демонструють потенціал у лікуванні гіперурикемії, знижуючи захворюваність на подагру завдяки здатності знижувати рівень сечової кислоти в крові, а їхні кардіо- та нефропротективні ефекти є важливими для пацієнтів із подагрою. Застосування іНЗКТГ-2 пов’язане зі зменшенням потреби в уратзнижувальній терапії та колхіцині у хворих на подагру й ЦД 2-го типу. Також відзначається зниження частоти рецидивного нефролітіазу серед нових ініціаторів іНЗКТГ-2.

ІНЗКТГ-2 відіграють додаткову роль у лікуванні уражень нирок із протеїнурією, пов’язаних із фоновими аутоімунними станами, завдяки своїм нефропротективним властивостям. Застосування іНЗКТГ-2 у пацієнтів із ВН асоціюється зі зниженням активності СЧВ, середньої добової дози преднізону та рівня добової протеїнурії. У пацієнтів із СЧВ, які застосовували іНЗКТГ-2, виявлено серцево-ниркову користь, зниження частоти розвитку термінальної ХХН та серцевої недостатності. Також у цієї групи пацієнтів відзначався значно нижчий ризик розвитку ВН, необхідності трансплантації нирок, серцевої недостатності та загальної смертності. Слід враховувати побічні ефекти, пов’язані з прийомом іНЗКТГ-2, серед яких найчастішими є інфекції сечовивідних шляхів, що є особливо актуальним для пацієнтів, які отримують імуносупресивну терапію. ІНЗКТГ-2 найбільш доцільно призначати пацієнтам із легким або помірним зниженням швидкості клубочкової фільтрації, особливо за наявності вираженої протеїнурії. Розпочинати терапію іНЗКТГ-2 слід після завершення початкового інтенсивного імуносупресивного лікування гломерулонефриту, на етапі переходу пацієнта до підтримувальних доз імуносупресантів і глюкокортикоїдів.

Анемія хронічного захворювання (Огляд літератури та клінічний випадок)

Оксана Карнабеда — 2025-12-26

Стаття присвячена актуальній проблемі анемії хронічного захворювання (АХЗ) – другої за поширеністю форми анемій після залізодефіцитної. У статті розглянуто патогенетичні механізми розвитку АХЗ, серед яких дисбаланс у метаболізмі заліза, порушення продукції еритропоетину, скорочення терміну життя еритроцитів та інфільтрація кісткового мозку злоякісними клітинами. Наведено клінічний випадок пацієнтки з ревматоїдним артритом, що ілюструє типову картину АХЗ, включно з мікроцитарною анемією з нормальним рівнем феритину. Обговорено основні діагностичні критерії, диференціальну діагностику АХЗ з іншими анеміями, а також сучасні підходи до лікування, спрямовані на корекцію основного захворювання та поліпшення стану пацієнтів.

Особливості терапії інтерстиціального захворювання легень у пацієнтів із ревматоїдним артритом: від загальновідомих препаратів до пошуків нових підходів до терапії (Огляд літератури)

Аліна Стахова — 2025-12-26

Мета дослідження: аналіз ефективності та безпечності немедикаментозної та медикаментозної терапії інтерстиціального захворювання легень (ІЗЛ) у пацієнтів із ревматоїдним артритом (РА) та перспективи застосування нових препаратів.

Матеріали та методи. З метою досягнення поставленого завдання здійснено поглиблений аналіз наукових статей за тематикою лікування пацієнтів із РА-ІЗЛ в журналах, що індексуються в базах даних Web of Science, Google Scholar, SCOPUS, MEDLINE, UpToDate, ResearchGate.

Пошук у науково-метричних базах був проведений за ключовими словами: “Rheumatoid arthritis-associated interstitial lung disease”, “Pathogenesis”, “Treatment”, “DMARD”, “Biologic agents”, “Anti-fibrotics”, “Methotrexate”, “Glucocorticoids”, “Azathioprine”, “Mycophenolate Mofetil”, “Leflunomide”, “Sulfasalazine”, “Cyclophosphamide”, “Anti-TNF agents”, “Rituximab”, “Abatacept”, “Tacrolimus”, “Janus kinase inhibitors”, “Pirfenidone”, “Phosphodiesterase 4 inhibitors”.

Результати. РА – це хронічне системне запальне захворювання, що типово характеризується симетричним ерозивним поліартритом і різноманітними позасуглобовими проявами, включно з ІЗЛ. Лікування ІЗЛ сьогодні є викликом у зв’язку із високим інфекційним ризиком і можливою легеневою ятрогенною токсичністю деяких препаратів, а також відсутністю проведених рандомізованих клінічних досліджень. Поширеність РА в європейській популяції становить 0,5–1%, серед яких сукупна частота РА-ІЗЛ сягає 18,7%. Десятирічна смертність від РА-ІЗЛ може становити 60,1%, що спонукає дослідників шукати нові підходи до лікування цієї патології, аналізуючи традиційні протизапальні препарати та нові засоби з антифібротичним ефектом. У цьому огляді літератури висвітлено поточний рівень знань щодо генетичних детермінантів розвитку та патогенезу РА-ІЗЛ, а також можливі патогенетично обґрунтовані шляхи його лікування. Систематичних рандомізованих досліджень щодо лікування зазначеної патології все ще не було проведено, попри наявність досить суперечливих даних щодо впливу препаратів першої лінії терапії РА на перебіг РА-ІЗЛ. У цій оглядовій статті визначено немедикаментозні шляхи терапії, а також проаналізовано ефективність та безпечність різних фармакологічних препаратів для лікування РА, включно з глюкокортикоїдами (ГК), синтетичними хворобомодифікуючими протиревматичними (DMARD) та біологічними препаратами, а також деякими новими засобами з антифібротичною дією.

Висновки. Менеджмент РА-ІЗЛ є складним та комплексним процесом, що включає немедикаментозну та медикаментозну стратегії лікування. У цій оглядовій статті наведено сучасні дані щодо ведення хворих із РА-ІЗЛ та підходів до фармакологічної терапії. До немедикаментозного лікування належать дихальна реабілітація, психосоціальна підтримка, а також вакцинація проти пневмокока та грипу. Ефективними та безпечними при лікуванні РА-ІЗЛ можуть бути ГК, мікофенолату мофетил, абатацепт та інгібітори янус-кінази, а лефлуномід, сульфасалазин та циклофосфамід є протипоказаними при лікуванні хворих із РА-ІЗЛ. Перспективними, проте недостатньо дослідженими є ритуксимаб, пірфенідон та інгібітори фосфодіестерази 4.

Характеристика клінічного перебігу позалікарняної пневмонії залежно від ураження вірусом SARS-CoV-2 у дітей Північно-Східного регіону України

Олександр Сміян — 2025-12-26

Патологія дихальної системи продовжує посідати провідне місце серед захворювань дитячого віку, особливо в економічно бідних країнах. Одним із найчастіших респіраторних захворювань є позалікарняна пневмонія (ПП). За даними ВООЗ, кожні 43 с від запалення легень у світі гине одне дитя. Пневмонія уражує легеневу тканину з розвитком дихальної недостатності, викликає зміни у процесах обміну в організмі, зокрема порушення електролітного балансу. Захворювання має різноманітну етіологічну картину, але в останні роки перевагу мають вірусні та комбіновані форми патогенів, які спричинюють тривалий перебіг та зумовлюють негативні наслідки для дитячого організму.

Мета дослідження: встановити особливості клінічного перебігу ПП у дітей Північно-Східного регіону України (м. Суми) віком від 6 до 17 років включно з урахуванням виявленого ураження вірусом SARS-CoV-2.

Матеріали та методи. Робота виконана на базі інфекційного відділення КНП «ДКЛ Святої Зінаїди» та КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1» Сумської міської ради. Загальна кількість дітей, які були обстежені, становила 167 осіб. З них у 134 дітей діагностовано ПП. Пацієнти були розділені на дві групи залежно від ураження вірусом SARS-CoV-2. Групу контролю становили 32 соматично здорові дитини. Пацієнти були ретельно обстежені клінічно, лабораторно та інструментально з детальним збором анамнезу життя й хвороби. Статистичну обробку виконано за допомогою адаптованої до медико-біологічних досліджень програми Microsoft Excel 2013. Вірогідність визначали за допомогою двостороннього незалежного критерію Стьюдента, вірогідними вважалися показники р < 0,05.

Результати. У ході проведеного дослідження встановлено, що захворюваність на пневмонію у дітей віком від 6 до 17 років включно не мала статевої відмінності. У 64,1% випадках розвиток ПП відбувався на тлі ураження вірусом SARS-CoV-2. Захворюваність на запалення легень зростала у весняний та осінній періоди. Більшість дітей, хворих на ПП, незалежно від ураження вірусом SARS-CoV-2 до моменту надходження до стаціонару були оглянуті сімейним лікарем та отримували лікування. Основними клінічними проявами ПП у дітей обох груп були: порушення загального стану, відсутній або знижений апетит, задишка, кашель, нежить. Крім того, у дітей, хворих на пневмонію з ураженням вірусом SARS-CoV-2, мали місце диспептичні симптоми на тлі підвищеної температури. Проведене при госпіталізації об’єктивне обстеження показало, що аускультативні та перкуторні зміни виявлялися вірогідно частіше у групі пацієнтів без коронавірусу. У більшості дітей, які мали ПП та ураження вірусом SARS-CoV-2, було виявлено двобічне ураження легень інтерстиціального характеру (80,2%). У пацієнтів із пневмонією без виявленого вірусу SARS-CoV-2 патологічний процес частіше локалізувався у правій легені та мав вогнищевий характер. Середні рівні сатурації в дітей із ПП та ураженням вірусом SARS-CoV-2 при госпіталізації вірогідно мали нижчі цифри порівняно з пацієнтами без коронавірусної інфекції. Середні показники клінічного аналізу крові пацієнтів із запаленням легень та ураженням вірусом SARS-CoV-2 характеризувалися значеннями лейкоцитів і швидкості осідання еритроцитів референтними відповідно до віку. У дітей, хворих на ПП без ураження вірусом SARS-CoV-2, відзначали лейкоцитоз та збільшення швидкості осідання еритроцитів у крові.

Висновки. Це дослідження описує клінічний перебіг ПП у дітей на сучасному етапі з урахуванням особливостей регіону та коронавірусного ураження. Результати доводять, що діти з ураженням вірусом SARS-CoV-2 при госпіталізації мають невиражені клінічні прояви порівняно з пацієнтами без коронавірусної інфекції. Проте проведені інструментальні та лабораторні дослідження показують, що діти потребують особливого підходу та моніторингу стану протягом періоду захворювання.

Обґрунтування моделі профілактики остеоартриту колінного суглоба

Віктор Гаврилович — 2025-12-26

У структурі хвороб кістково-м’язової системи значне місце посідає остеоартрит (ОА), зокрема колінного суглоба, який характеризується прогресуючим перебігом, зростанням поширеності у популяції з віком, обмеженням функціональних можливостей і наявністю стійкого больового синдрому. Дієвим способом впливу на запобігання та розвиток ОА є його профілактика.

Мета дослідження: обґрунтування та розроблення концептуальної моделі профілактики ОА колінного суглоба в системі охорони здоров’я України.

Матеріали та методи. Матеріалами дослідження були нормативно-правові акти України за темою та джерела наукової літератури (25 одиниць). Методи дослідження: бібліосемантичний, контент-аналізу, описового та графічного моделювання, узагальнення.

Результати. У науковій літературі представлено різноманітні моделі профілактики ОА колінного суглоба, які не враховують особливостей національної системи охорони здоров’я України. Запропоновано концептуальну функціонально-організаційну модель профілактики ОА колінного суглоба, в якій первинна профілактика здійснюється в межах міжсекторальної регіональної програми первинної профілактики хронічних захворювань; вторинна профілактика – закладами первинної медичної допомоги; третинна – закладами спеціалізованої медичної допомоги. Відмінностями моделі від традиційного національного підходу є повне зміщення завдань і заходів первинної профілактики ОА та спорідненої групи хронічних захворювань зі спільними факторами ризику на рівень територіальної громади регіону. До протидії ризикам ОА колінного суглоба, інших хвороб кістково-м’язової системи та хронічних неінфекційних захворювань населення територіальної громади залучаються всі сектори економічної діяльності, а виконання програми забезпечується посиленням функцій координації, моніторингу й контролю з боку регіональних органів виконавчої влади. Такий підхід спрямований на підвищення відповідальності всього суспільства за здоров’я громади та покращення його стану. Програма первинної профілактики може бути фінансово підтримана територіальною громадою області.

Висновки. Запропонована модель забезпечує охоплення первинною профілактикою в громаді хронічних захворювань, а також хвороб зі спільними факторами ризику, зокрема ОА колінного суглоба. Вторинна і третинна профілактика ОА реалізується відповідно закладами первинної та спеціалізованої медичної допомоги.

Чи змінює інтерактивний тренінг ставлення медичних працівників до вакцинації проти COVID-19 у довгостроковій перспективі?

Оксана Ільков — 2025-12-26

Аналіз наукової літератури підкреслює важливість підтримання високого рівня вакцинації серед медичних працівників, які є ключовою групою для успішної реалізації вакцинаційних кампаній. Встановлено, що певні групи населення, зокрема медичні працівники, особи старшого віку та пацієнти з хронічними захворюваннями, потребують особливої уваги щодо ревакцинації проти COVID-19. Найефективнішими методами підвищення мотивації до вакцинації є комплексні освітні втручання, зокрема семінари й інформаційні кампанії. Підтримання високих рівнів охоплення вакцинацією є критично важливим для контролю пандемії та запобігання новим спалахам захворювання.

Під час дослідження було розглянуто питання: чи змінюється ставлення сімейних лікарів та медичних сестер до вакцинації проти COVID-19 для власного захисту після проходження інтерактивного тренінгу з вакцинації проти COVID-19 та у віддалений період після нього порівняно з періодом до навчання.

Мета дослідження: здійснення довготривалої оцінки змін у ставленні сімейних лікарів і медичних сестер із помірним та низьким рівнем готовності до вакцинації проти COVID-19 до, одразу після та через 1 рік після проходження інтерактивного тренінгу, спрямованого на підвищення мотивації до вакцинації.

Матеріали та методи. У дослідженні взяв участь 541 медичний працівник – лікарі та медичні сестри обох статей віком від 19 до 67 років, які працювали в міських і сільських амбулаторіях. Учасники проходили інтерактивний тренінг для мобільних бригад і пунктів вакцинації проти COVID-19, що проводився для медичних працівників Закарпатської області тренерами тренінгового центру сімейної медицини та долікарської допомоги Ужгородського національного університету в період із березня до вересня 2021 р. Оцінку ставлення до вакцинації було проведено до тренінгу (близько 500 осіб), одразу після його завершення (близько 500 осіб) та через 1 рік після його проходження (близько 200 осіб). Анкетування здійснювалося за допомогою валідизованого опитувальника, який включав запитання для кількісного та якісного дослідження. Проаналізовано рівень готовності до вакцинації й обізнаності щодо необхідності імунопрофілактики інших інфекційних захворювань серед медичних працівників.

Результати. Аналіз результатів анкетування засвідчив зміни в готовності медичних працівників до вакцинації проти COVID-19 на трьох етапах дослідження. Після проходження тренінгу частка осіб, які були абсолютно не готові вакцинуватися, зменшилася з 9% до 1%, однак через 1 рік зросла до 18%. Частка респондентів, які вагалися щодо ревакцинації проти COVID-19, зменшилася з 57% до 23% після тренінгу та до 19% через 1 рік. Рівень готовності до вакцинації підвищився з 19% до 55% після тренінгу, проте через 1 рік знизився до 26%. Основними причинами відмови від вакцинації медичні працівники називали недовіру до вакцин, відсутність потреби в щепленні та переконаність у достатності раніше отриманих доз. Водночас респонденти відзначили важливість регулярної вакцинації самих медичних працівників проти інших інфекційних захворювань, зокрема дифтерії, правця, гепатиту та грипу.

Висновки. Отримані результати свідчать про зменшення вагань щодо вакцинації після проходження інтерактивного тренінгу, а також про вплив часу на рівень готовності вакцинуватися. Виявлено основні причини відмови від щеплень і розглянуто необхідність проведення повторного тренінгу для підтримання високого рівня готовності до вакцинації й протидії дезінформації у віддалений період.

Проблеми вітчизняного нормативно-правового регулювання якості клінічних досліджень під час воєнного стану

Ігор Асауленко — 2025-12-26

У сучасних умовах, коли кількість клінічних досліджень (КД) та участь у них досліджуваних осіб постійно зростає, постає необхідність забезпечення належного рівня етичної експертизи клінічних випробувань, метою якої є запобігання можливим ризикам для досліджуваних та моніторинг дотримання етичних і морально-правових принципів під час проведення КД. Війна в Україні є викликом часу у зв’язку зі значною кількістю клінічних випробувань, які тривають, та можливими додатковими ризиками, пов’язаними з постачанням препаратів або некомфортними умовами перебування учасників КД. Значущість результатів КД для пацієнтів та їхнього впливу на громадське здоров’я вимагає переоцінки фундаментальних етичних принципів, а також загальної ролі, що відіграють КД в суспільстві. У статті висвітлено неврегульовані питання КД в умовах воєнного стану в Україні.

Мета дослідження: провести аналіз вітчизняних чинних нормативно-правових документів, що забезпечують проведення КД в Україні під час війни з росією.

Матеріали та методи. Під час проведення дослідження використано такі методи: бібліосемантичний, структурно-логічного аналізу, описового моделювання.

Результати. Нормативно-правове регулювання проведення КД в Україні ґрунтується переважно на чинних міжнародних стандартах. Правові вітчизняні документи унормовують право пацієнта, який бере участь у КД, його захист у межах дотримання вимог Порядку проведення КД лікарських засобів та експертизи матеріалів клінічних випробувань. В Україні в умовах воєнного стану надзвичайно важливим питанням є забезпечення належного рівня етичної експертизи КД для запобігання можливому ризику, що вимагає переоцінки фундаментальних етичних принципів. Особливо це стосується регіонів, які розташовані в зоні військових дій, де виникає унікальна ситуація з великою кількістю КД. Стан війни в Україні потребує широкого міжнародного чи міжрегіонального співробітництва, щоб подолати зруйновані маршрути та труднощі електронної передачі даних, а також вимагає перегляду усталених теорій і структур, які підтримують захист вразливих учасників дослідження та тих, хто перебуває в умовах війни чи конфлікту.

Висновки. Основними проблемами вітчизняного нормативно-правового регулювання якості КД під час воєнного стану є такі: недосконалість системи етичної експертизи, яка має включати основні принципи діяльності, критерії якісного функціонування комісій із питань етики та постійне вдосконалення процесу етичної експертизи; вразливість учасників дослідження, які перебувають в умовах війни, що потребує перегляду усталених теорій і структур для їхнього захисту; обмеженість ресурсів для КД, що вимагає їх раціонального перерозподілу; проблеми з безпекою використання експериментальних лікарських препаратів поза протоколом випробувань, у зв’язку з чим необхідно переглянути етичну основу для захисту учасників дослідження під час війни, забезпечуючи їхні потреби в охороні здоров’я, одночасно зберігаючи наукову чесність.

Сучасні підходи до контрацепції у пацієнток з антифосфоліпідним синдромом та системним червоним вовчаком: рекомендації EULAR / ACR

В’ячеслав Ждан — 2025-12-26

Одним із ключових завдань суспільства є збереження та зміцнення здоров’я нації, зокрема репродуктивного здоров’я населення. Низький рівень усвідомлення важливості питань контрацепції як серед медичної спільноти, так і серед широкого загалу може спричинити серйозні проблеми в цій сфері. Кожен ревматолог має володіти базовими знаннями про ефективні та безпечні методи контрацепції, адже репродуктивне здоров’я пацієнтів безпосередньо впливає як на їхній загальний стан, так і на перебіг ревматичних захворювань (РЗ). Це особливо актуально для пацієнток, які мають антифосфоліпідні антитіла (аФЛ), страждають на антифосфоліпідний синдром (АФС) або системний червоний вовчак (СЧВ). Наявність аФЛ / АФС та активність СЧВ є критичними факторами, що визначають вибір методу контрацепції, а також потенційні ризики застосування гормональних контрацептивів у пацієнток із РЗ. Водночас використання правильно підібраних, високоефективних і безпечних методів контрацепції у таких хворих дозволяє не лише планувати вагітність у сприятливий період, а й запобігти небажаній вагітності в активній фазі захворювання. Це, своєю чергою, дозволяє уникнути прийому ембріотоксичних і тератогенних препаратів, забезпечити ефективніше лікування основного захворювання та супутніх патологій. Лікар-ревматолог, який здійснює спостереження за такими пацієнтками, має бути добре обізнаний із сучасними підходами до контрацепції, щоб забезпечити найкращі результати лікування та збереження здоров’я жінок. Ця публікація присвячена аналізу ключових аспектів контрацепції у найуразливішої категорії пацієнток із РЗ, які мають аФЛ, АФС або СЧВ. Розгляд цих питань сприятиме підвищенню обізнаності лікарів та покращенню якості медичної допомоги.

Показники артеріального тиску та склад кишкового мікробіому у пацієнтів з есенціальною артеріальною гіпертензією

Вадим Шипулін — 2025-12-26

Мета дослідження: визначення особливостей складу кишкового мікробіому у пацієнтів з есенціальною артеріальною гіпертензією (ЕАГ) порівняно зі здоровими особами.

Матеріали та методи. До дослідження залучено 55 пацієнтів з ЕАГ, які сформували основну групу (ОГ). До контрольної групи (КГ) увійшли 20 здорових осіб. Стан кишкового мікробіому оцінювали методом полімеразної ланцюгової реакції в реальному часі з визначенням вмісту Firmicutes, Bacteroides spp., Acinetobacter spp., Lactobacillus spp., Bifidobacterium spp., Prevotella spp., Roseburia inulinivorans, Faecalibacterium prausnitzii, Akkermansia muciniphila та співвідношення Firmicutes/Bacteroidetes (F/B).

Результати. Встановлено, що у пацієнтів ОГ вміст Firmicutes був статистично значуще вищим в 1,8 раза порівняно з КГ (р < 0,001), тоді як вміст Bacteroides spp. – майже у 2,5 раза нижчим (р < 0,001), а співвідношення F/B – у 4,4 раза вищим (р < 0,001).

Частка пацієнтів ОГ зі зниженим вмістом Lactobacillus spp. (< 10⁷ КУО/г) була більш ніж у 4 рази більшою, ніж у КГ (р < 0,001). Також частка пацієнтів зі зниженим вмістом Bifidobacterium spp. (< 10⁹ КУО/г) у 4 рази перевищувала відповідний показник у КГ (р = 0,003). Аналогічно, частка пацієнтів зі зниженим вмістом Prevotella spp. (< 10¹¹ КУО/г) в ОГ була у 2,6 раза більшою, ніж у КГ (р = 0,02), а зі зниженим вмістом Roseburia inulinivorans (< 10¹⁰ КУО/г) – у 4,8 раза (р < 0,001). Зниження вмісту Faecalibacterium prausnitzii (< 10⁸ КУО/г) в ОГ також спостерігалося більш ніж у 4,8 раза частіше, ніж у КГ (р < 0,001).

Натомість статистично значущої різниці у частці пацієнтів зі зниженим вмістом Acinetobacter spp. (р = 0,873) та Akkermansia muciniphila (р = 0,404) між двома групами не виявлено.

Висновки. Кишковий мікробіом пацієнтів з ЕАГ суттєво відрізняється від мікробіому здорових осіб за складом основних груп бактерій, зокрема Bacteroides spp. та Firmicutes, та F/B співвідношенням. У таких пацієнтів зафіксовано знижений вміст Lactobacillus spp., Bifidobacterium spp., Prevotella spp., Roseburia inulinivorans, Faecalibacterium prausnitzii, тоді як у рівні Akkermansia muciniphila не виявлено значущих змін. Для підтвердження отриманих результатів необхідні додаткові дослідження з більшими вибірками.

Контроль функціональної диспепсії: практичні рішення для сучасного лікаря

Марина Щербиніна — 2025-12-26

В останні роки функціональна диспепсія (ФД) набуває дедалі більшої клінічної актуальності. Ефективне ведення ФД є важливим завданням для практикуючого лікаря. Перспективним напрямом у цьому контексті є фітотерапія. Використання стандартизованих рослинних екстрактів дозволяє досягати відтворюваного клінічного ефекту з прогнозованим профілем безпеки. Гастритол^® (краплі для перорального застосування) зарекомендував себе як ефективний засіб для лікування ФД. Цей багатокомпонентний фітопрепарат реалізує концепцію багатоцільової терапії, що актуально при поліетіологічних станах, до яких належить ФД.

Метою огляду є узагальнення сучасних даних щодо ефективності та доцільності застосування стандартизованого фітопрепарату Гастритол^® у контролі симптомів пацієнтів із ФД. Матеріал подано в рубрикованому форматі «питання – відповідь», що дозволяє читачеві швидко знайти клінічні орієнтири та оцінити можливості інтеграції Гастритолу в терапію на первинному рівні медичної допомоги.

У статті розглянуто дефініцію та субтипування ФД, критерії «червоних прапорців», склад і фармакологічні властивості Гастритолу, механізми його терапевтичної дії, сфери клінічного застосування та особливості дозування. Окремо наведено дані щодо клінічної ефективності, безпеки й потенційних взаємодій препарату у дорослих і дітей.

ФД суттєво впливає на якість життя пацієнтів, тому ефективне амбулаторне ведення є пріоритетним завданням. Гастритол^® забезпечує багатовекторний терапевтичний вплив: зменшує вираженість спастичного болю, полегшує диспептичні симптоми, нормалізує моторику шлунково-кишкового тракту та виявляє легкий седативний і протизапальний ефект. Пацієнти відзначають полегшення вже через кілька днів регулярного прийому; максимальний ефект спостерігається протягом 2–4 тиж. Препарат характеризується доброю переносимістю, побічні реакції виникають рідко.

Гастритол^® є ефективним та безпечним засобом для контролю симптомів ФД.

Проблеми та можливості діагностики рефлюкс-індукованої кардіалгії в осіб похилого віку на первинному рівні медичної допомоги

Неонілла Чухрієнко — 2025-12-26

Існують дані, що 20–40% населення у світі мають симптоми, характерні для гастроезофагеальної рефлюксної хвороби (ГЕРХ). ГЕРХ діагностується частіше в зрілому, похилому та старечому віці й становить серед цієї категорії населення приблизно 23%. Наявність коморбідних захворювань, кількість яких збільшується з віком, у поєднанні з нетиповими позастравохідними проявами ГЕРХ, а саме кардіалгією, створює додаткові труднощі у своєчасній діагностиці ішемічної хвороби серця (ІХС) і веденні хворих, особливо на первинному рівні медичної допомоги.

Мета дослідження: вивчення причин і проявів кардіалгії у пацієнтів похилого віку, пов’язаних із ГЕРХ, і надання лікарям загальної практики рекомендацій щодо тактики лікування цієї категорії хворих.

Матеріали та методи. Проведено дослідження 69 пацієнтів, в яких вивчали показники кислотоутворювальної функції шлунка, базальної шлункової секреції, наявність коморбідної патології та оцінку рефлюксу в балах. Визначали особливості змін на електрокардіограмі (ЕКГ) залежно від кількості рефлюксів.

Результати. У 20 (37%) хворих не виявлено значущої (більше норми) кількості шлунково-стравохідних рефлюксів (ШСР), причому зазначені епізоди депресії сегмента ST на ЕКГ були більш ніж 2 мм, тривалістю 5–83 хв. Це дозволило асоціювати біль у цих пацієнтів із наявністю ІХС. У 19 (33%) пацієнтів виявлено як значущу кількість (> 50) ШСР, так і відсутність змін при холтерівському ЕКГ-моніторуванні, що дозволило асоціювати цей біль із позастравохідними некардіальними проявами ГЕРХ. У 6 (11%) хворих виявлено як значущу кількість ШСР (> 50), так і ішемічні зміни на ЕКГ. У цих пацієнтів під час дослідження епізоди депресії сегмента SТ відзначалися від 2 до 9 разів на добу. У 2 хворих цієї групи при однотипній клінічній картині реєструвалися епізоди збільшення кількості ШСР та зміни на ЕКГ, не пов’язані один з одним у часі. Ще у 3 хворих відзначалися епізоди збільшення частоти ШСР, що передували на 10–15 хв змінам на ЕКГ, а в 1 із цих випадків виникали надшлуночкові екстрасистоли під час збільшення частоти ШСР. У 10 (19%) пацієнтів, попри наявність скарг, зміни при паралельному моніторуванні не виявлялися.

Отже, використаний у дослідженні метод одночасного 24-годинного рН- та ЕКГ-моніторування розширює можливості щодо розуміння причин, умов виникнення і характеру кардіалгій. У частини пацієнтів можливе проведення диференційної діагностики між ГЕРХ та IXС, а також констатація їх поєднання. Є підстави вважати, що іноді ШСР при ГЕРХ є пусковим механізмом проявів у вигляді болю, подібних до кардіалгії, що може бути оцінено як напади стенокардії. Зважаючи на діагностичні труднощі диференційної діагностики кардіалгії в осіб похилого віку, розроблено алгоритм дій лікаря на первинному рівні медичної допомоги.

Висновки. ГЕРХ визначається як хронічний рецидивуючий процес, що характеризується спонтанними або регулярно повторюваними епізодами закидання у стравохід шлункового і дуоденального вмісту поєднано з кардіалгією, що створює певні труднощі в диференційній діагностиці для лікаря первинної ланки. У деяких пацієнтів похилого віку найбільш імовірним є поєднання ГЕРХ і ІХС, навіть за відсутності вираженого больового синдрому, що слід враховувати при призначенні антиангінальних препаратів, які призводять до розслаблення нижнього сфінктера стравоходу.

Своєчасна діагностика і лікування, а також дотримання рекомендацій щодо способу життя роблять прогноз ГЕРХ більш сприятливим, тим самим зменшуючи вплив ГЕРХ на розвиток кардіалгії.

Крім лікування ГЕРХ інгібіторами протонної помпи й антагоністами Н₂-рецепторів залежно від ступеня тяжкості (класи А, В, С, D), слід рекомендувати хворим дотримуватися простих правил: підняття узголів’я ліжка (при нічних симптомах); зменшення індексу маси тіла (ожиріння відіграє особливу роль у розвитку рефрактерної ГЕРХ). При наявності ГЕРХ існує ризик розвитку стравоходу Барретта, аденокарциноми, стриктури та дисфагії – що потрібно враховувати лікарю загальної практики – сімейної медицини при довготривалому спостереженні за хворим.

Прихильність до лікування в різних когортах: оцінка за шкалою MMAS-8 (українська версія) та детермінанти комплаєнсу в осіб із ВІЛ-інфекцією та вірусними гепатитами

Ірина Палій — 2025-12-26

Вірус імунодефіциту людини (ВІЛ) і синдром набутого імунодефіциту залишаються однією з провідних глобальних загроз для здоров’я. Основою лікування є комбінована антиретровірусна терапія, що пригнічує реплікацію вірусу, але не забезпечує повної елімінації, тому потребує довічного приймання. Оцінювання прихильності до лікування у таких хворих є важливою складовою ефективності терапії, для чого ми використали перекладений нами раніше опитувальник Моріскі-8 (MMAS-8 – Morisky Medication Adherence Scale-8).

Мета дослідження: провести пілотне тестування перекладеної україномовної версії шкали прихильності до лікування MMAS-8 в осіб із ВІЛ та зробити порівняльний аналіз впливу окремих факторів на прихильність до лікування в осіб із ВІЛ та хворих з інфекцією, спричиненою вірусами гепатиту В (HBV) або С (HCV).

Матеріали та методи. У дослідженні взяло участь 62 осіб із ВІЛ, які перебували на амбулаторному лікуванні у КНП Вінницької обласної ради «Клінічний центр інфекційних хвороб». Усі учасники заповнювали опитувальник MMAS-8 самостійно. Крім визначення рівня прихильності до лікування, ми провели аналіз впливу на прихильність до лікування окремих соціально-демографічних факторів та прихильності до здорового способу життя, наявності шкідливих звичок, побічних дій лікарських препаратів, кількості препаратів / кількості таблеток, що приймає пацієнт на день.

Результати. У групі осіб із ВІЛ рівень прихильності до лікування мав негативну кореляцію з курінням (p < 0,001), частотою вживання алкоголю (p < 0,001) і наявністю побічних дій лікарських препаратів в анамнезі (p < 0,001) та позитивну – зі ставленням до здорового способу життя (p = 0,05), заняттям спортом (p = 0,03) і задоволеністю медичним обслуговуванням (p = 0,003). Під час аналогічного аналізу в групі хворих із HBV / HCV-інфекцією було встановлено негативну кореляцію рівня прихильності до лікування з курінням (p = 0,03) і частотою вживання алкоголю (p = 0,03) та позитивну – зі ставленням до здорового способу життя (p = 0,02) і характером роботи (p = 0,004).

Висновки. Встановлено, що серед опитаних осіб із ВІЛ 51,6% становили пацієнти з високим ступенем прихильності, 22,6% – із середнім та 25,8% – з низьким ступенем прихильності до лікування. Пілотне тестування україномовного варіанта шкали прихильності до лікування MMAS-8 показало достатню надійність та валідність вказаного інструменту для оцінювання прихильності до лікування в осіб із ВІЛ як у клінічній практиці, так і в наукових дослідженнях.