Сімейна Медицина. Європейські практики

Валідація анкети для оцінювання обізнаності і готовності пацієнтів щодо проходження скринінгу серцево-судинних захворювань і психічних розладів на прийомі у сімейного лікаря

2024-10-24T21:00:26+03:00

Лідерами серед найпоширеніших причин смерті в Європі на сьогодні є серцево-судинні захворювання. Україна належить до країн дуже високого серцево-судинного ризику. Проблемою української медицини є недовіра до медичної системи, невчасне звернення до лікаря, запізніла діагностика і початок лікування.

Мета дослідження: аналіз валідації опитувальника для оцінки обізнаності і готовності пацієнтів щодо проходження скринінгу серцево-судинних захворювань і психічних розладів на прийомі у сімейного лікаря в Україні.

Матеріали та методи. Для оцінки валідності опитувальник на прийомі у сімейного лікаря пройшли 50 пацієнтів. Вік пацієнтів становив від 18 років і старше. Пацієнти були відібрані випадковим чином. Для оцінки зовнішньої валідності 30 пацієнтів за 5-бальною шкалою зазначили важливість кожного пункту опитувальника. Для оцінки валідності вмісту групу з 10 експертів-практикуючих сімейних лікарів попросили оцінити за 3-бальною шкалою, наскільки визначальним для дослідження є кожен із пунктів опитувальника, а також оцінити за 4-бальною шкалою, наскільки кожен із пунктів відповідає меті дослідження і є зрозумілим для опитуваного. Для оцінки стабільності результатів опитувальника 30 пацієнтів пройшли його повторно через 2 тиж. Внутрішня узгодженість елементів була оцінена за допомогою альфа-методу Кронбаха.

Результати. Оцінка важливості пунктів виявилася достатньою для всіх пунктів. Під час оцінювання валідності вмісту CVR≥0,62, CVІ >0,79 були прийнятні. Внутрішню узгодженість оцінювали за допомогою альфа-методу Кронбаха. Щоб бути прийнятним, внутрішня узгодженість повинна бути вище 0,7 (внутрішня узгодженість опитувальника становила 0,85). Стабільність або надійність повторного тестування оцінювали за допомогою зваженої Каппа для порядкових змінних і за допомогою каппа Коена для номінальних. Стабільність вважали достатньою при результатах зваженої Каппи і Каппа Коена вище 0,61. Усі запитання анкети продемонстрували прийнятну стабільність при повторному тестуванні.

Висновки. Анкета «Оцінка обізнаності і готовності пацієнтів до проходження скринінгу серцево-судинних захворювань і психічних розладів на прийомі у сімейного лікаря» є достатньо релевантна, зрозуміла, надійна і може бути використана для оцінки обізнаності і готовності пацієнтів щодо проходження скринінгу серцево-судинних захворювань і психічних розладів на прийомі у сімейного лікаря в Україні.

Клініко-діагностичне значення альбумінурії у діагностиці хронічної хвороби нирок

2025-01-14T15:28:55+02:00

Хронічна хвороба нирок (ХХН) є однією з найбільш поширених проблем у системі охорони здоров’я з тяжкими соціальними й економічними наслідками. Небезпека ХХН полягає в ускладненнях, що виникають внаслідок ниркової недостатності, супутніх кардіоваскулярних захворювань, цукрового діабету (ЦД), ожиріння.

Незважаючи на те, що захворюваність і смертність, зумовлені ХХН, можна попередити шляхом раннього виявлення та лікування, на жаль, на сьогодні діагностика цієї хвороби у світі перебуває на низькому рівні.

Мета дослідження: аналіз взаємозв’язку між альбумінурією та артеріальною гіпертензією (АГ), серцевою недостатністю, ожирінням, порушенням вуглеводного обміну.

Матеріали та методи. Обстежено 704 пацієнтів (400 чоловіків та 304 жінки), які відвідували КНП «Вінницький обласний клінічний ендокринологічний центр». Пацієнтів було розподілено на групи. До основної групи увійшли хворі з різними порушеннями вуглеводного обміну (гестаційний ЦД, предіабет, панкреатогенний ЦД). До другої групи включено пацієнтів з АГ, ожирінням, різною патологією щитоподібної залози, акромегалією, остеопорозом.

Усім учасникам дослідження співвідношення альбуміну до креатиніну в сечі (САК) визначали з використанням методу тест-смужок в амбулаторних умовах. Крім САК, для визначення стадії ХХН усім пацієнтам визначали показник розрахункової швидкості клубочкової фільтрації (рШКФ) на основі креатиніну крові.

Результати. Під час дослідження встановлено, що ЦД 1-го, 2-го типів і панкератогенний ЦД, ожиріння переважали серед чоловіків, які входять до групи ризику за статтю з приводу розвитку ускладнень. Водночас предіабет та патологія щитоподібної залози були більш поширеними серед жінок.

Показник рШКФ прогресивно знижувався зі збільшенням тривалості ЦД 1-го та 2-го типів. Для початкових стадій нефропатії характерне підвищення рШКФ, потім відбувається її поступове зниження до нормального рівня, який може бути помилково оцінений як відсутність патологічних змін у нирках. Саме тому визначення лише рШКФ без САК є недостатнім для встановлення діагнозу ХХН. Рутинне визначення альбумінурії є одним із способів виявлення осіб із груп високого ризику серцево-судинних захворювань.

Висновки. Встановлено, що поширеність ХХН залежить від своєчасності діагностики, тривалості та стану компенсації ЦД, застосування цукрознижувальних препаратів з доведеною нефропротекторною дією, особливо у пацієнтів із ЦД 1-го типу.

Раннє призначення ренопротекторної терапії пацієнтам із груп ризику відповідно до міжнародних рекомендацій є ефективним для сповільнення прогресування ХХН, відтермінування діалізу та зниження смертності від серцево-судинних причин та загальної смертності.

Вплив електролітних порушень на перебіг коронавірусної хвороби COVID-19 та можливості корекції

2025-01-20T15:12:50+02:00

COVID-19 – це захворювання, що вражає весь організм, а симптоми та важкість його перебігу бувають дуже різними. Більшість хворих на COVID-19 переносять його у легкій формі без госпіталізації. Проте можливий тяжкий і навіть смертельний перебіг цього захворювання, особливо у пацієнтів з патологією системи кровообігу.

Мета дослідження: оцінювання впливу електролітних порушень на перебіг коронавірусної хвороби та пошук зниження ризиків розвитку кардіоваскулярних ускладнень у вигляді порушень серцевого ритму за допомогою корекції гіпокаліємії та гіпомагніємії.

Матеріали та методи. У дослідженні взяли участь 117 пацієнтів (жінок – 16, чоловіків – 56) з коронавірусною хворобою віком від 18 до 65 років. Усім хворим проведено визначення рівня електролітів К⁺, Na⁺, Mg⁺⁺, Cl^- проводили на 2–4-ту добу від початку госпіталізації, через 7–10–14 діб та на 3, 6, 12-му тижні під час амбулаторного спостереження. Вплив корекції електролітних порушень оцінювали за показниками тривалості захворювання та за динамікою симптомів з боку порушення серцевого ритму.

Пацієнтів було розподілено на чотири групи залежно від тяжкості перебігу захворювання, показників електролітів, наявності пневмонії та призначеним лікуванням. Хворі 1-ї та 3-ї груп отримували крім базисної терапії ще високодозовий комплекс калію та магнію по 300 мг на основі цитратної солі протягом 3 міс. Групи були статистично однорідні.

Результати. Розвиток електролітних порушень у клінічній картині COVID-19 має зв’язок із системним впливом збудника. Під час дослідження було встановлено залежність між легким і середньотяжким ступенем коронавірусної хвороби COVID-19 та порушеннями електролітного балансу. Перебіг захворювання середнього ступеня тяжкості корелював зі зниженням рівня калію та магнію, в той час як з власних клінічних спостережень у пацієнтів з важким перебігом, госпіталізованих до відділення інтенсивної терапії, спостерігалися частіше показники гіперкаліємії, що, ймовірно, обумовлено наявністю супутньої патології.

Висновки. У пацієнтів, які отримували додаткове джерело магнію та калію у вигляді високодозового комплексу, зафіксовано нормалізацію рівнів калію та магнію вже з 3-го тижня лікування за наявності середньоважкого перебігу СOVID‑19. У групах з базисною терапією без застосування додаткового джерела мікроелементів рівень калію та магнію знижувався протягом усього періоду спостереження.

Застосування 300 мг магнію та 300 мг калію у вигляді цитрату протягом 3 міс продемонструвало позитивний вплив на полегшення симптомів захворювання та одужання пацієнтів.

Оцінка задоволеності знаннями та практичними навичками з дисципліни «Отоларингологія» випускників спеціальності 222 «Медицина» та інтернів спеціальності «Отоларингологія»

2025-01-14T15:47:22+02:00

Одним із головних завдань, що стоять перед системою охорони здоров’я, важливе місце посідає вдосконалення кадрової політики. Кваліфікація кадрового потенціалу сфери охорони здоров’я є однією з найважливіших складових забезпечення якості медичної допомоги, разом з їх ефективним розподілом, відповідною до медичних потреб населення чисельністю, віковою структурою, мотивацією до праці.

Мета дослідження: оцінювання рівня своєї додипломної підготовки з дисципліни «Отоларингологія» випускниками спеціальності «Медицина» та інтернами спеціальності «Отоларингологія».

Матеріали та методи. Під час дослідження визначали, чи задоволені випускники й інтерни тривалістю та обсягом навчальної програми з дисципліни «Отоларингологія», рівнем знань і практичних навичок з отоларингології, одержаних на додипломному рівні, а також аналізували бажання респондентів удосконалити свої знання та практичні навички після завершення навчання.

У дослідженні взяли участь 174 випускники закладів вищої освіти України та 103 інтерни, які навчалися до інтернатури в дев’яти різних вищих медичних освітніх закладах. Респондентами були досить молоді люди: середній вік випускників становив 22,4 ± 2,3 року, інтернів – 23,6 ± 1,9 року.

Під час аналізу були застосовані соціологічний, медико-статистичний, аналітичний, узагальнення, графічний методи дослідження.

Результати. Виявлено, що лише 51,1% випускників були задоволені рівнем теоретичних знань, 62,1% – рівнем практичних навичок, частково задоволені – 25,6% та 14,0% випускників відповідно, а незадоволені – 23,3% та 23,9% опитаних відповідно. Лише 37,4% інтернів були задоволені рівнем теоретичних знань, 15,9% – рівнем практичних навичок, частково задоволені – 9,1% та 27,7% цих респондентів відповідно, не задоволені 33,5% та 56,4% інтернів відповідно.

Відмінності даних в обох групах були достовірно значущими (p < 0,05). Усі респонденти мали бажання удосконалювати свої знання і навички з отоларингології, більшість – з невідкладних станів та запальних захворювань.

Висновки. Результати дослідження продемонстрували низький рівень готовності до надання якісної медичної допомоги в умовах реальної клінічної практики випускниками закладів вищої освіти та інтернами, що свідчить про недоліки в організації навчання та контролю знань з даної дисципліни на профільних кафедрах та клінічних базах.

Нормативно-правове регулювання організації та проведення клінічних досліджень на міжнародному рівні для гарантії безпеки пацієнта

2025-01-14T16:00:50+02:00

Клінічні дослідження (КД) на міжнародному рівні за участю людини обов’язково підпорядковуються чітким та вичерпним міжнародним етичним стандартам у затверджених документах, які діють з 1964 року, з метою захисту права людини на здоров’я та їх безпеки. З того часу у світі напрацьовані численні регуляторні документи у сфері КД, які базуються на вивчені попереднього досвіду щодо дотримання насамперед правил безпеки пацієнта, а також постійно оновлюються з метою включення регуляторних та організаційних технологій у відповідь на виклики часу або запити суспільства.

Нормативно-правові документи щодо проведення клінічних досліджень, які наведені в оглядовій статті, є директивними документами для багатьох країн, навіть, якщо якась країна не брала участі у їх розробці, зокрема для України. Участь Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) висвітлюється в багатьох методичних матеріалах для можливості впровадження директивних документів в країнах-членах ВООЗ, що свідчить про її лідируючі позиції в дослідженні громадського здоров’я та зацікавленості в контролі безпеки щодо людини, яка бере участь у КД та пацієнтів. ВООЗ об’єднує партнерство державних органів з міжвладними органами та недержавними організаціями, що забезпечують медичне обслуговування, фондами, спонсорами КД, науково-дослідницькими центрами та фармацевтичними компаніями для досягнення ефективного результату, а також попередження порушення етичних норм, позаяк дослідження пов’язані зі здоров’ям і потенційно можуть принести учасникам не тільки користь, а й шкоду.

У статті також висвітлені неврегульовані на сьогодні питання щодо діючих нормативно-правових актів, які не дають детальної формалізації, а вирішення багатьох проблем проведення КД залишається на розсуд розробника. Міжнародний досвід регулювання КД свідчить, що жодна з регуляторних систем не є абсолютно досконалою, тому слід проводити постійний моніторинг ефективності та оновлення.

На сьогодні інформація щодо КД доступна тільки для Регуляторних Органів Європейського Союзу, Єврокомісії та національних регуляторних органів, провідні компанії-спонсори КД викладають інформацію про свої дослідження лише на власних сайтах, а єдиний загальноєвропейський інформаційний ресурс про КД відсутній. Виявлено, що новітній підхід глобального регулювання КД працює на користь провідних транснаціональних корпорацій за рахунок розповсюдження патентного права, що обмежує право на проведення КД середніми та малопотужними фармацевтичними компаніями.

Проведений аналіз нормативно-правових документів щодо регулювання організації та проведення КД на міжнародному рівні продемонстрував, що документи потребують удосконалення та оновлення з урахуванням викликів часу щодо поширення основних хвороб людства.

Мікрокальцифікація судин: діагностичний підхід, статистичне моделювання та необхідність комплексного лікування дітей з Українського реєстру сімейних гіперхолестеринемій

2025-01-14T18:22:02+02:00

Сімейна гіперхолестеринемія (СГ) є генетичним захворюванням, що значно підвищує ризик серцево-судинних захворювань (ССЗ) у дітей. Виявлення ранніх предикторів серцево-судинної патології є ключовим для ефективного лікування.

Мета дослідження: розроблення статистичної моделі, яка значущо передбачає рівень білка mGla, маркера судинної мікрокальцифікації, у дітей із СГ шляхом аналізу взаємозв’язків між харчовими звичками, якістю життя, пов’язаною зі здоров’ям, витратами енергії на фізичну активність, розширеним ліпідним профілем, рівнями білка dp-uc MGP та результатами інструментальних досліджень.

Матеріали та методи. Дітям з українського реєстру СГ було проведено оцінку харчових звичок, якості життя, витрат енергії на фізичну активність, ліпідних профілів та рівнів білка dp-uc MGP. Для виявлення значущих предикторів серцево-судинної патології, а саме рівня біомаркера судинної мікрокальцифікації, було створено багатофакторну регресійну модель.

Результати. Регресійна модель продемонструвала, що предиктори пояснюють 91,01% дисперсії (R² = 0,91; p < 0,0001). Значущими предикторами були вік та споживання холестерину (β = 19,16; p = 0,0039 та β = 0,70; p = 0,0013 відповідно). Ці результати підкреслюють вплив тривалого впливу холестерину на серцево-судинне здоров’я дітей із СГ.

Висновки. Дослідження наголошує на необхідності комплексного підходу до лікування СГ, що поєднує медичну та психосоціальну підтримку, для зниження ризику серцево-судинних ускладнень у педіатричних пацієнтів.

Астма і COVID-19 у дітей

2024-11-22T17:19:03+02:00

Стаття присвячена огляду наукових публікацій, які описують вплив та віддалені наслідки COVID-19 на бронхіальну астму (БА) у дітей. Пандемія COVID-19 викликала дискусії у науковому співтоваристві. Після оголошення пандемії COVID-19 багато країн запровадили заходи громадського здоров’я, спрямовані на обмеження поширення SARSCoV-2, що вплинуло також на розповсюдження інших респіраторних вірусів, які мають подібні шляхи передачі.

Відомо, що протягом періоду COVID-19 частота звернень до лікаря з приводу БА у дітей значно знизилася. Також зафіксовано зниження рівня госпіталізацій через загострення БА у 2020–2022 рр. Проте результати досліджень різних авторів щодо зв’язку між БА та госпіталізацією серед дітей із COVID-19 дали неоднозначні результати.

Основні причини зниження частоти загострень БА та покращення контролю за перебігом хвороби в період COVID-19 пов’язують із зменшенням впливу алергенів навколишнього середовища, підвищення прихильності до лікування та зниження ризику інших респіраторних вірусних інфекцій. Проте після зняття карантинних обмежень зафіксовано зростання частоти госпіталізацій та погіршення контролю за захворюванням у зв’язку із збільшенням кількості випадків загострень БА.

Епідемія COVID-19 була значним стимулом розвитку телемедицини, однак неможливо замінити особисті візити для фізичних оглядів і певних тестів, які є критичними при БА.

Обстеження дітей після COVID-19 у низці досліджень не продемонструвало змін за даними функції зовнішнього дихання. Однак у частини пацієнтів з БА відзначали зміни за даними спірометрії та необхідність зміни лікування, що вказує на те, що SARS-CoV-2, як і інші респіраторні віруси, може погіршити контроль БА.

На сьогодні віддалені наслідки COVID-19 у дітей і підлітків залишаються недостатньо вивченими та охарактеризованими. Сучасна література представляє кілька переконливих факторів ризику розвитку тривалого COVID-19 у педіатричної популяції.

На жаль, до сьогодні немає однозначних даних щодо впливу SARS-CoV-2 на перебіг БА у дітей. Тому подальше дослідження віддалених наслідків перенесеної коронавірусної інфекції у дітей з БА є критично важливим.

Солечутливість/солерезистентність у хворих на артеріальну гіпертензію: вплив на жировий обмін, рівень глюкози, окремі клініко-антропометричні параметри

2025-01-14T17:11:17+02:00

Мета дослідження: визначення ліпідного обміну, рівня глюкози, окремих клініко-антропометричних показників залежно від солечутливості/солерезистентності та статі у хворих на есенціальну артеріальну гіпертензію (ЕАГ).

Матеріали та методи. У дослідженні взяли участь 100 хворих на ЕАГ ІІ стадії та 60 практично здорових осіб групи контролю. Усім обстеженим проведено комплекс клініко-лабораторних обстежень. Солечутливість/солерезистентність визначали за методикою M. H. Weinberger Метаболізм аналізували за ліпідним профілем (загальним холестеролом, ліпопротеїнами високої і низької щільностей – ХС ЛПВЩ, ХС ЛПНЩ, коефіцієнтом атерогенності, триацилгліцеролами – ТГ), вмістом у крові глюкози, креатиніну, цистатину-С, білірубіну та альбумінурією. Також визначали індекс маси тіла (ІМТ), обвід талії (ОТ), стегон (ОС), їх співвідношення (ОТ/ОС).

Результати. Перебіг ЕАГ у солечутливих пацієнтів характеризується більшим ІМТ та ОТ, ніж у солерезистентних, незалежно від статі – на 29,32–33,54% (р < 0,001) та 15,02–23,40% (р < 0,001), вищим співвідношенням ОТ/ОС, але тільки у чоловіків – на 8,51% (р = 0,003), що вірогідно переважає такий у жінок усіх груп спостереження на 6,82–28,75% (р ≤ 0,028–0,001). Водночас у солечутливих гіпертензивних чоловіків виявлено погранично більшу альбумінурію – на 42,34% (р = 0,05) та вищі рівні у крові креатиніну і цистатину-С, ніж у солерезистентних – на 11,39% (р = 0,022) і 11,88% (р = 0,022), що зумовлює нижчу розраховану швидкість клубочкової фільтрації, але вірогідно тільки за цистатином-С – на 12,23% (р=0,044) відповідно.

Вірогідних відмінностей з урахуванням солечутливості у хворих за рівнями АТ, концентрацією в крові ліпідів та глюкози не виявлено. У групі контролю у солечутливих осіб вміст ТГ вище, ніж у солерезистентних – на 58,50% (р = 0,011) за нижчого ХС ЛПВЩ як у жінок, так і чоловіків – на 15,82% (р = 0,004) і 41,04% (р = 0,004) відповідно.

Висновки. Солечутливість у хворих на ЕАГ асоціює зі змінами окремих антропометричних параметрів (вищими ІМТ, ОТ) незалежно від статі та метаболічних чинників (більшою альбумінурією, вищими рівнями цистатину-С і креатиніну крові, ОТ/ОС), але тільки у чоловіків.

Показники геометрії лівого шлуночка у хворих на артеріальну гіпертензію на фоні дефіциту вітаміну D

2025-01-14T17:26:31+02:00

Гіпертрофія лівого шлуночка (ГЛШ) та діастолічна дисфункція лівого шлуночка (ДДЛШ) є важливими прогностичними факторами, які підвищують ризик серцево-судинних ускладнень та летальності. Навіть при безсимптомній артеріальній гіпертензії (АГ) у пацієнтів із ГЛШ прогноз гірший, ніж за її відсутності. Доведено, що діагностика ГЛШ є дуже важливою в клінічній практиці, адже раннє виявлення ГЛШ та адекватно призначене лікування, яке спрямоване на відновлення показників геометрії, має велике значення для зменшення частоти серцево-судинних подій.

Мета дослідження: аналіз особливостей структурно-функціонального стану серця та діастолічної функції ЛШ у хворих на АГ на фоні дефіциту або недостатності вітаміну D.

Матеріали та методи. Було обстежено 97 хворих віком від 45 до 74 років на неускладнену АГ ІІ стадії 1-го та 2-го ступенів і 25 практично здорових осіб, рандомізованих за віком та статтю, які увійшли в контрольну групу для визначення нормативних референтних значень.

Пацієнти з АГ були розподілені на три групи залежно від рівня вітаміну D у сироватці крові за даними Комітету ендокринологів зі створення настанов із клінічної практики (Endocrine Practice Guidelines Committee). Для оцінки структурно-функціонального стану міокарда та ДДЛШ пацієнтам проводили трансторакальну ехокардіографію з дослідженням трансмітрального кровотоку в режимі імпульсного та постійного тканинного доплера.

Результати. Аналіз частоти та структури ГЛШ продемонстрував, що хворі на АГ з дефіцитом вітаміну D мають найвищу частоту виявлення тяжкої ГЛШ, яка визначається частіше на 55,3%, ніж у хворих з недостатністю вітаміну D, та частіше на 93,8%, ніж у хворих з нормальним рівнем вітаміну D (р < 0,05). Для хворих на АГ з дефіцитом вітаміну D більш притаманне виявлення дилатації порожнин – ексцентрична ГЛШ з дилатацією у 4,1 раза частіша, ніж у групі хворих з нормальним рівнем вітаміну D, та у 2,1 раза більш частою, ніж у хворих з його недостатністю (р < 0,05).

Доведено, що показники маси міокарда ЛШ (ММЛШ) та індексу маси міокарда ЛШ (ІММЛШ) у хворих на АГ при поєднанні з дефіцитом вітаміну D достовірно переважають відповідні показники у хворих з недостатністю та нормальним рівнем вітаміну D, а саме: ММЛШ на 10,9% та 22,3%, а ІММЛШ на 12,1% та 24,4% відповідно (р < 0,05). Аналогічні зміни притаманні і для показників товщини міжшлуночкової перетинки, які були вищими на 5,1% та 16,9% відповідно (р < 0,05), та товщини задньої стінки ЛШ –на 9,8% та 30,2% (р < 0,05) відповідно.

Результати дослідження свідчать, що не тільки вік хворих і тривалість АГ, а й низький вміст вітаміну D спричинюють гіпертрофію ЛШ – збільшення розміру і маси кардіоміоцитів та зростанням кількості міжклітинного матриксу.

Висновки. При поєднанні гемодинамічних та метаболічних змін при АГ з дефіцитом вітаміну D відбувається потенціювання негативних ефектів, які впливають на розвиток гіпертрофії та діастолічної дисфункції ЛШ. У хворих на АГ у поєднанні з дефіцитом вітаміну D визначається висока частота ГЛШ (93,9%), у структурі якої переважає тяжка форма ГЛШ, а також притаманний прогностично найбільш несприятливий ексцентричний тип ГЛШ з дилатацією ЛШ.

Комплексний підхід до лікування ішемічної хвороби серця у пацієнтів з кардіоренальним метаболічним синдромом

2025-01-14T17:42:48+02:00

Ішемічна хвороба серця (ІХС) залишається провідною причиною смертності та непрацездатності внаслідок серцево-судинних захворювань. ІХС часто проявляється як стенозуючий атеросклероз коронарних артерій, який можна лікувати хірургічно або інтервенційно. Проте хронічні коронарні синдроми з інтактними коронарними судинами є серйозною проблемою для сучасної медицини. Коронарна мікроваскулярна дисфункція супроводжується порушенням резерву коронарного кровотоку, що призводить до ішемії міокарда і стенокардії напруги, незважаючи на відсутність значного стенозу вінцевих артерій.

Мета дослідження: вивчення механізмів ішемії міокарда у пацієнтів з ІХС та кардіоренальним метаболічним синдромом (КРМС) та аналіз ефективності різних підходів до лікування залежно від виявлених механізмів.

Матеріали та методи. У дослідження було включено 104 пацієнти з КРМС, які проходили обстеження в ДУ «Науково-практичний медичний центр дитячої кардіології та кардіохірургії МОЗ України» протягом 2023 р. У хворих були виявлені різні форми ІХС. Для діагностики ішемії міокарда використовували навантажувальні стрес-тести. Пацієнти з підтвердженим стенозуючим атеросклерозом шляхом черезшкірної коронарографії отримали відповідне інтервенційне лікування. У 21 пацієнта без значних уражень коронарних артерій була запідозрена мікроваскулярна стенокардія. Проведено визначення індексу резерву коронарного кровотоку шляхом ехокардіографії із внутрішньовенним введенням дипіридамолу.

Результати. У результаті дослідження виявлено, що із 21 пацієнта з мікроваскулярною стенокардією, які отримували комплексне лікування з включенням нікорандилу, 20 (95,2%) через 4 тиж не відчували ішемічних симптомів. В одного пацієнта спостерігалося зменшення скарг, але дискомфорт при фізичному навантаженні тривав, що було успішно виправлено після збільшення дози нікорандилу. Із 83 учасників із КРМС, ІХС та стенозуючим атеросклерозом, яким провели коронарну ангіографію, у 74 (89,1%) через 28 днів зафіксовано відсутність ішемічних симптомів та негативні результати тесту з фізичним навантаженням.

У 9 випадках зберігалися результати ішемії та відмічався позитивний/сумнівний навантажувальний стрес-тест. Цим пацієнтам було додатково призначено нікорандил у дозі 10 мг 2 рази на день, що привело до зникнення симптомів стенокардії напруги та негативних результатів тесту з фізичним навантаженням при додатковому повторному обстеженні через 7 днів.

Висновки. У пацієнтів із КРМС причинами ішемічної хвороби серця були стенозуючий атеросклероз (71,2%), мікроваскулярна стенокардія (20,2%) та їх поєднання (8,6%). Інтервенційне лікування та нікорандил є ефективними у лікуванні ІХС з різними механізмами, зокрема у випадках їх поєднання.

Роль метаболічної терапії у лікуванні хронічного коронарного синдрому. Результати власного дослідження

2025-01-14T17:59:16+02:00

Ішемічна хвороба серця (ІХС) та інсульт є основними причинами смертності та інвалідності в усьому світі. Одним із найбільш дискусійних питань сучасної кардіології є доцільність застосування метаболічних препаратів для лікування хворих на стенокардію. Основними напрямами в метаболічний терапії є оптимізація утворення і витрат енергії та нормалізація балансу між інтенсивністю вільнорадикального окислення та антиоксидантними процесами.

Мета дослідження: визначення клінічної ефективності комбінованої метаболічної терапії вітчизняними лікарськими засобами мельдоній, етилметилгідроксипіридину сукцинат та армадін у комплексному лікуванні військовослужбовців, хворих на ІХС.

Матеріали та методи. У дослідження увійшли 36 військовослужбовців, хворих на ІХС, зі стабільною стенокардією напруги ІІ–ІІІ функціонального класу. Пацієнти проходили лікування у відділенні кардіології Військово-медичного клінічного лікувально-реабілітаційного центру (м. Ірпінь). Усі обстежені хворі були чоловічої статі, середній вік становив 43,7 ± 2,7 року, тривалість захворювання – 4,2 ± 2,3 року, початок маніфестації нападів стенокардитичного болю – 39,6 ± 2,8 року.

Усі хворі отримували стандартну терапію відповідно до рекомендації ESC. Додатково призначали внутрішньовенно краплинні інфузії мельдонію, (100 мг/мл, по 5 мл на 100,0 фізрозчину), етилметилгідроксипіридину сукцинат (50 мг/мл по 2 мл внутрішньовенно в розведенні 1 : 2 на фізіологічному розчині струминно повільно) та армадіну (300 мг, по 1 таблетці ввечері протягом 2 тиж, потім по 1 таблетці двічі на день протягом 4 тиж).

Контроль ефективності призначеного комплексу здійснювали за динамікою клінічного статусу, показників велоергометрії, Холтерівського моніторування ЕКГ до початку лікування та через 14–16 днів.

Результати. Застосування метаболічної терапії вірогідно покращило загальний стан пацієнтів, зменшилася кількість нападів стенокардії та знизилася потреба в таблетках нітрогліцерину. Аналіз проби з дозованим фізичним навантаженням до початку терапії виявив значний відсоток пацієнтів із депресією сегмента ST 2 мм на висоті фізичного навантаження, а сумарна відносна кількість хворих із депресією сегмента ST 1,5–2 мм становила 72,2%. Під час повторного обстеження у 94,4% хворих депресії сегмента ST не виявлено.

До лікування на фоні максимального навантаження було зафіксовано порушення ритму у вигляді суправентрикулярних та шлуночкових екстрасистол, після лікування порушень ритму не виявлено.

У динаміці проведеної терапії вдалося досягти зниження показників артеріального тиску (АТ) навантаження, рівень систолічного АТ знизився на 16,4%, а діастолічного – на 9,4% (р < 0,05). Час відновлення вірогідно знизився на 35,2%, проте достовірно підвищилися споживання кисню та показник толерантності.

Висновки. Результати дослідження продемонстрували, що комбінована терапія метаболічними лікарськими засобами вітчизняного виробництва (мельдоній, етилметилгідроксипіридину сукцинат та армадін) з поєднанням ін’єкційної і таблетованої форм виявила високу ефективність в лікуванні військовослужбовців з ІХС.

Комбінація лікарських засобів, які отримували пацієнти під час дослідження, продемонструвала хорошу переносимість та відсутність побічних реакцій.

Особливості клінічного перебігу одонтогенних запальних захворювань щелеп і м’яких тканин в осіб, які вживають наркотики

2025-01-14T16:14:13+02:00

Мета дослідження: аналіз особливостей клінічного перебігу одонтогенних запальних захворювань щелеп та білящелепних м’яких тканин у наркозалежних осіб.

Матеріали та методи. Проведено обстеження та лікування 294 наркозалежних пацієнтів з одонтогенними запальними захворюваннями щелеп та м’яких тканин. Усім хворим проведено загальноприйняте клінічне та рентгенологічне обстеження при зверненні та в динаміці лікування. У хворих виявлено первинні одонтогенні запальні процеси в щелепі, а саме: періодонтит, періостит та остеомієліт.

Достовірність результатів обстеження обчислювали згідно з критеріями Стьюдента. Відмінності вважали достовірними при р < 0,05.

Результати. В учасників дослідження виявлені атипові клініко-рентгенологічні особливості перебігу періодонтитів, періоститів, остеомієлітів, абсцесів та флегмон, а саме: прогресуючий характер, значна поширеність ураження, своєрідна клінічна симптоматика. У наркозалежних осіб відзначено незадовільне загоєння постекстракційних і післяопераційних ран, дуже низьку ефективність проведених лікувальних заходів, рецидивний перебіг, що слід враховувати під час лікування даної категорії хворих.

Висновки. Розроблені схеми лікування одонтогенних гнійно-запальних захворювань м’яких тканин щелепно-лицьової ділянки та шиї у наркозалежних осіб сприяють швидшій ліквідації гнійно-запального процесу (порівняно з традиційним лікуванням), покращують загоєння післяопераційних гнійних ран та скорочують виникнення місцевих післяопераційних запальних ускладнень у 3–4 рази.

Процеси пероксидації ліпідів у реконвалесцентів після COVID-19: їх діагностичне значення та корекція під впливом реабілітаційного лікування

2025-01-14T16:33:02+02:00

Незважаючи на світові заходи протидії пандемії COVID-19, людству не вдалось повністю позбавитись вірусу SARSCoV-2. І хоча зараз спостерігається відносно легший перебіг гострого періоду COVID-19, все ще зберігається небезпека розвитку постковідного синдрому зі стійкими мультисистемними порушеннями, що зумовлює необхідність відновлювального лікування у період реконвалесценції.

Мета дослідження: оцінювання вираженості оксидативного стресу та можливої ролі імунокомплексних уражень у реконвалесцентів після COVID-19 у взаємозв’язку з важкістю хвороби та термінами обстеження після гострого періоду, а також аналіз динаміки виявлених змін під впливом реабілітаційного лікування.

Матеріали та методи. Обстежено 91 реконвалесцента після COVID-19. У пацієнтів віком від 21 до 67 років у гострий період зафіксовано прояви ковідної пневмонії. Серед них легкий перебіг COVID-19 був у 46 хворих, перебіг середньої важкості – у 31 особи, важкий – у 14 пацієнтів. Протягом 1–3 тиж після стаціонарного лікування на курс реабілітаційного лікування поступили 55 пацієнтів, а через 2–3 міс – 36 обстежених. До групи порівняння увійшли 25 реконвалесцентів після негоспітальних бактеріальних пневмоній. В якості контролю для лабораторних показників обстежено 27 практично здорових осіб.

Під час обстеження вивчали порушення в системі перекисне окислення ліпідів (ПОЛ) – антиоксидативний захист (АОЗ), досліджуючи у крові рівень кінцевих продуктів ПОЛ – основ Шиффа (ОШ) та ферменту АОЗ – каталази. Для кількісної оцінки дисбалансу в системі ПОЛ–АОЗ розраховували коефіцієнт вираженості оксидативного стресу (КВОС). Наявність ендогенної інтоксикації оцінювали шляхом визначення у сироватці крові молекул середньої маси (МСМ) спектрофотометричним методом. Для оцінювання розвитку імунокомплексних уражень визначали рівень циркулюючих імунних комплексів (ЦІК).

Основним компонентом лікування було використання галоаерозольтерапії (сухих аерозольних середовищ кам’яної солі із заданою концентрацією та дисперсністю) – 18–20 сеансів на курс. Крім того, реабілітаційне лікування включало щадний режим з регулярним проведенням лікувальних фізичних вправ, необхідну базову бронхолітичну і протизапальну терапію (за показаннями).

Результати. До лікування в обстежених реконвалесцентів виявлені ознаки вираженого оксидативного стресу та ендотоксемії, що проявлялось достовірним підвищенням рівня ОШ у контрольній групі та у пацієнтів після бактеріальних пневмоній. Ці зміни поєднувались з достовірним зростанням вмісту МСМ в 1,3 раза та рівня ЦІК у 2,1 раза, що зумовлює розвиток тканинних ушкоджень і постковідного синдрому. Виявлені зміни не залежали суттєво від термінів обстеження і були вираженими навіть при легкому перебігу COVID-19.

Після курсу реабілітаційного лікування у всіх пацієнтів незалежно від важкості хвороби спостерігалось гальмування ліпопероксидації, яке супроводжувалось зростанням активності каталази і підтверджувалось достовірним зменшенням величини КВОС, зменшенням ендотоксемії і рівня ЦІК. Позитивна динаміка досліджуваних показників була дещо більш виражена при легкому перебігу COVID-19, але під кінець курсу лікування жоден показник не досяг рівня контролю. Цей факт підтверджує патогенетичну значущість досліджуваних процесів у розвитку постковідного синдрому і визначає необхідність удосконалення реабілітаційного лікування реконвалесцентів після COVID-19.

Висновки. Після COVID-19 у реконвалесцентів спостерігаються порушення окисно-відновного балансу з розвитком оксидативного стресу, проявами ендогенної інтоксикації та імунокомплексних реакцій, які суттєво не залежать від важкості гострого періоду хвороби і зберігаються тривалий час, що може бути підґрунтям розвитку постковідного синдрому.

Відновлювальна терапія на основі галоаерозольтерапії зумовлює покращення клініко-функціональних показників та зменшення проявів оксидативного стресу й ендотоксемії, однак не забезпечує повноцінної компенсації цих змін, що визначає необхідність корекції реабілітаційного комплексу з акцентом на відновлення окислювального гомеостазу.

Проблемні питання діагностики і лікування тромбоемболії легеневої артерії: випадок із реальної клінічної практики

2025-01-14T14:23:40+02:00

Тромбоемболія легеневої артерії (ТЕЛА) є важким та загрозливим для життя пацієнта станом, який здебільшого провокується наявністю венозних тромбозів різної локалізації. Серед численних факторів ризику, ідентифікація та вивчення яких досі триває, важливе місце посідає тривале нерухоме положення пацієнта під час переїздів або перельотів, що, зокрема, актуальне для людей, чия професійна діяльність пов’язана з керуванням транспортними засобами.

Особливості перебігу ТЕЛА в окремих випадках потребують прийняття нестандартних рішень щодо вибору режимів антитромботичної терапії, що дозволяє тримати баланс між ризиками тромбоутворення та кровотеч.

Представлено досвід діагностичного пошуку і подальшого застосування системного тромболізису та гепаринотерапії у половинних дозах як компромісного режиму лікування у пацієнта з ТЕЛА високого проміжного ризику та наявністю відносних протипоказань до інтенсивної антикоагуляції.

У статті наведено клінічний випадок ТЕЛА, спровокованої венозним тромбозом, у машиніста поїзда далекого прямування, у терапії якого було двічі вдало застосовано системний тромболізис у половинній дозі. Випадок демонструє полісиндромність клінічних проявів ТЕЛА, їхню мозаїчність, необхідність міждисциплінарного підходу до ведення хворого, настороженість стосовно венозного тромбоемболізму вже на ранніх етапах діагностичного пошуку. Аналізуючи наведене, необхідно пам’ятати, що клінічні ознаки ТЕЛА можуть маскуватися іншими серцево-судинними, легеневими, шлунково-кишковими, неврологічними захворюваннями, гематологічними проявами, що нерідко обумовлює її запізнілу діагностику, а, отже, збільшує фатальні ризики. Етіологічно та патогенетично обґрунтованим лікуванням венозних тромбоемболій є терапія, спрямована на ліквідацію тромбу (неінвазивна або інвазивна) та запобігання подальшого тромбоутворення. Проте за наявності високого ризику кровотеч або відносних протипоказань до інтенсивної антикоагуляції доводиться балансувати, обираючи компромісні режими лікування.

Наведений клінічний випадок ТЕЛА підтверджує необхідність ретельної стратифікації ризику, вказує на непередбачуваність перебігу венозних тромбоемболій та пов’язані з цим труднощі діагностики і вибору лікувальної тактики, яка має бути чітко індивідуалізована залежно від ризиків пацієнта. Основою та потужним інструментарієм такого вибору є Рекомендації Європейського товариства кардіологів (2014, 2019), Американського товариства гематологів (2020), Національна клінічна настанова з ведення хворих із тромбоемболією легеневої артерії (2017).

Лікування тривожних та депресивних розладів у комбатантів у сучасних умовах: фокус на ефективності та безпечності

2025-01-14T14:47:38+02:00

Військова служба в Україні сьогодні пов’язана з емоційними перенавантаженнями, що призводить до суттєвих змін ментального здоров’я. На фоні великої кількості стресових факторів швидко розвиваються когнітивні порушення, особливо ті, які стосуються уваги та оперативної пам’яті, що суттєво впливає на ефективність несення служби.

Для лікування стресу та тривожності як препарати першої лінії застосовуються селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну: циталопраму гідробромід, есциталопрам, пароксетину гідрохлорид, сертралін, а також інгібітори зворотного захоплення серотоніну та норадреналіну: венлафаксину гідрохлорид, дулоксетину гідрохлорид. До другої лінії належать трициклічні антидепресанти. Через широкий спектр побічних дій цих препаратів така фармакотерапія часто погано переноситься та асоціюється з незадовільною прихильністю.

Питання безпеки застосування будь-яких препаратів у комбатантів – це вкрай важливо з огляду специфіки завдань, які вони виконують. Пошук ефективного та безпечного лікування тривоги та депресії є актуальним питанням сьогодення.

Мета дослідження: оцінити вплив лікарського засобу рослинного походження, що містить олії лаванди (WS^® 1265), на стан ментального здоров’я комбатантів в умовах реальних бойових дій.

Матеріали та методи. Було обстежено 76 військовослужбовців (середній вік – 34 ± 2,2 року), які проходили лікування на клінічній базі ВМГ 59. Середній термін перебування в зоні бойових дій до госпіталізації становив 5 ± 1,2 міс. Соматична патологія діагностована у 31 (40,8%) комбатанта – артеріальна гіпертензія (АГ) І–ІІ стадії з 1–2 ступенем підвищення артеріального тиску (АТ). Середні показники «офісного» систолічного АТ становили 156,5 ± 7,4 мм рт.ст., діастолічного АТ – 92,6 ± 4,4 мм рт.ст.

Результати. У 49 комбатантів виявлено тривожні розлади, у 27 – тривожно-депресивні. Протягом 10 днів пацієнти отримували рослинний засіб з олії лаванди (WS^® 1265) за 30 хв до сну. До початку лікування клінічну тривогу відчували 89,5% обстежених, на 5-й день – лише 9,2% (p < 0,001), а на 10-й день ознак клінічної тривоги не зафіксовано. Рівень тривоги в динаміці лікування достовірно зменшився з 18,0 до 7,5 (p < 0,001).

Прояви депресії до початку лікування були виявлені у достовірно меншої кількості комбатантів – 47,4% з переважанням ознак субклінічної депресії – 32,9%. У динаміці застосування препарату на 10-й день спостереження ознак клінічної депресії не було виявлено у жодного комбатанта.

На фоні терапії лікарським засобом на основі олії лаванди (WS^® 1265) показники АТ достовірно знижувалися (r = 0,51; p < 0,001).

Висновки. Виявлено, що застосування препарату рослинного походження з олії лаванди (WS® 1265) позитивно впливає на ментальне здоров’я комбатантів, знижуючи показники середнього рівня як тривоги, так і депресії, а також зменшуючи показники АТ.

Переносимість рослинного препарату на основі олії лаванди (WS^® 1265) відзначена як відмінна у 90,8%.

Інфекції та спектр збудників у пацієнтів зі злоякісними пухлинами печінки та жовчовивідних шляхів з біліарною обструкцією після обширних резекцій печінки

2025-01-14T15:08:45+02:00

Злоякісна пухлина є незалежним фактором ризику розвитку інфекції ділянки хірургічного втручання (ІДХВ), а ризик післяопераційних ускладнень у хворих вище у 3 рази, ніж у хворих без злоякісного процесу. На жаль, навіть при ідеальному дотриманні правил асептики та антисептики контамінація операційної рани є неминучою під час оперативного втручання. У хворих зі злоякісними пухлинами печінки інфікування може бути спричинене злоякісною обструкцією, застоєм жовчі, передопераційними маніпуляціями на жовчних шляхах (дренування або стентування).

Мета дослідження: аналіз спектра бактеріальних інфекцій та їх збудників у пацієнтів з первинними злоякісними пухлинами печінки та жовчовивідних шляхів з обструкцією останніх порівняно з хворими без обструкції жовчовивідних шляхів після обширних резекцій печінки (ОРП).

Матеріали та методи. У дослідженні взяли участь 70 статистично однорідних за віком та статтю пацієнтів: 32 – з гепатоцелюлярною карциномою (ГЦК) та 38 – з холангіокарциномою (ХК). Хворих було розподілено на групи. До 1-ї (основної) групи увійшли 35 пацієнтів з первинними пухлинами печінки після ОРП з біліарною обструкцією, до 2-ї (контрольної) групи – 35 пацієнтів з первинними пухлинами печінки після ОРП без біліарної обструкції. Вік хворих становив 61,2 ± 10,7 року та 64,5 ± 11,4 року відповідно по групах. Для встановлення діагнозу та ускладнень, які виникали у пацієнтів після оперативного втручання, були використані об’єктивні дані, лабораторні та інструментальні дослідження.

Результати. У пацієнтів із ГЦК та ХК з біліарною обструкцією після ОРП (основна група) інфекційні ускладнення виникали у 100% випадків на відміну від пацієнтів із ГЦК та ХК без біліарної обструкції (контрольна група).

У хворих після ОРП фіксували опортуністичні мікроорганізми, які були представлені достатньо широким спектром грамнегативних та грампозитивних бактерій. У пацієнтів з ГЦК та ХК з біліарною обструкцією після ОРП достовірно частіше зустрічались пневмонія (17,1% випадків), холангіт (14,3%), ІДХВ (28,6%), ІДХВ у поєднанні з холангітом (11,4%), ІДХВ у поєднанні з інфекціями центрального кровообігу (11,4%).

Висновки. Результати дослідження бажано використовувати для розроблення стратегії щодо зниження післяопераційних бактеріальних ускладнень і в майбутньому – додаткових фінансових витрат після проведення ОРП.

Хронічна хвороба нирок: оцінка функціонального стану, категорії альбумінурії, оцінка ризику ниркової недостатності (Огляд літератури)

2024-11-04T21:44:46+02:00

Глобальною проблемою громадського здоров’я, що пов’язана з надмірною захворюваністю, смертністю та витратами на охорону здоров’я, є хронічна хвороба нирок (ХХН). З кожним роком зростає кількість людей із захворюваннями нирок, особливо це стосується осіб похилого віку внаслідок старіння та прогресивного збільшення основних факторів ризику – артеріальної гіпертензії, цукрового діабету , ожиріння та серцево-судинних захворювань. Незважаючи на поширеність цього захворювання, діагностика ХХН на сьогодні здійснюється на недостатньо високому рівні. Проте запобігання розвитку ХХН та її прогресуванню до термінальної стадії є надзвичайно важливим.

Альбумінурія і швидкість клубочкової фільтрації (ШКФ) залишились основними в оцінюванні функціонального стану нирок у цьогорічних Настановах Ініціативи щодо покращення глобальних результатів лікування захворювань нирок (Kidney Disease: Improving Global Outcomes – KDIGO).

Для визначення розрахункової ШКФ (рШКФ) Настанови KDIGO 2024 року з оцінки та менеджменту ХХН пропонують використовувати перевірені рівняння – рівняння CKD-EPI креатинін (2009), рівняння CKD-EPI креатинін (2021), рівняння CKD-EPI креатинін-цистатин С (2021), рівняння EKFC та інші. Для початкового тестування альбумінурії у дорослих і дітей пропонується використовувати співвідношення альбумін/креатинін (САК) у сечі або реагентну смужку для аналізу сечі на альбумін і САК з автоматичним зчитуванням. У всіх випадках у дорослих і дітей перевага надається першому ранковому сечовипусканню, середній порції.

Для лікарів також пропонуються калькулятори для розрахунку ШКФ, калькулятор ризику ХХН у дітей, рівняння ризику ниркової недостатності.

Оцінка рШКФ та категорії альбумінурії – невід’ємні складові скринінгу, діагностики, оцінки ефективності заходів ренопротекції, прогнозування ризику ниркової недостатності у хворих на ХХН, а також контролю нефротоксичності лікарських засобів.

Імплементація в практичну діяльність нових Настанов KDIGO 2024 року з оцінки та менеджменту ХХН з використанням перевірених рівнянь для розрахунку ШКФ, рекомендацій з оцінювання категорії альбумінурії, нових передових пристроїв для вимірювання креатиніну/рШКФ спрощує скринінг функціонального стану нирок і призводить до зростання практики раннього виявлення ХХН.